Наближаються Великодні свята. Кожна людина по-своєму готується до цього світлого дня, або ж великого дня – Великодня. Сьогодні в кожній сім'ї намагаються відновити звичаї та обряди, які були частково втраченими в минулому, але залишилися у пам'яті наших бабусь і дідусів. Що ж говорить нам про це свято народна традиція?

Перший день. Що і як відбувалося?
Ніч. 12 година. Все життя села чи міста зосереджувалося біля церкви. Саме тут в цю ніч людно і гомінко. В хаті не гасили світло, а вдома залишалися тільки малі діти та немічні люди. Нічна тиша порушувалась метушнею біля церковного входу. На чолі церковної процесії – священик, за ним слідував хор, несуть хоругви, Євангеліє, Плащаницю, образи та численні свічки. Процесія тричі обходила навколо церкви. В церкві в цей час ніхто не залишався. Навіть хворі люди приєднувалися до процесії і разом з нею обходили навколо церкви. Всі інші утворювали коло навколо храму і, коли лунала могутня й переможна великодня пісня "Воскресення твоє, Христе спасе, анголи співають у небі", всі присутні здіймали рушнички зі своїх пасок, а в кого не була запалена свічка, швидко запалювали. Священик читав молитви і святив паски. Де тільки він посвятив, одразу господарі підхоплювали свої кошики й поспішали додому.

В чому несли паску до церкви?
В давнину паску святити ніс господар, з нею він і повертався додому. Святили паску в спеціальній посудині – "доріннику", або в ночвах, у кошиках, а то й у великих дерев'яних мисках-нецьках. На сьогодні заведено нести паску в плетеному кошику, який за старим звичаєм не радять використовувати в інших господарських потребах, окрім свячення паски.

Що клали до кошика?
У Великодному кошику були: паска, яйця або крашанки (яйця, які зварені в цибулинні – тоді виходять червоно-коричневі), ковбаса або шинка, хрін (цілий), сир (домашній білий), масло, сіль. Це все прикрашалося букшпаном чи листям барвінку і накривалося зверху рушничком або серветкою.

Що робили після повернення з церкви?
Після повернення з церкви, а це зазвичай відбувалося до схід сонця, господар чи господиня з освяченим обходили своє господарство, при цьому христосувалися словами: "Христос Воскрес!". Всі, до кого це христосування звернене, відповідали: "Воістину Воскрес!". Коли ж господар обходив хату сам, то й сам відповідав. Коли господарі з іншими домочадцями заходили до хати після церкви, то всі, хто залишався вдома, зустрічали "свячене" стоячи, а після христосування тричі цілувалися. Коли в хаті були діти, то господар торкався їхніх голів кошиком з освяченим, а потім ставив його на стіл, а мати розкладала свячене для розговіння та запалювала свічку.

Розговіння
Розговлятися сідали ще досвіта, коли в хаті були діти – їх будили, а немовлят тримали на руках, щоб разом сидіти за свяченим, разом розговлятися. Розговіння вважається єднанням з душами дідів-прадідів, яких в цей день сприймали за живих. Найстарший в сім'ї (дід або батько) розрізував свячені крашанки на стільки шматочків, скільки в родині осіб. Брав шматочок сам і запрошував взяти всіх та промовляв : "Христос Воскрес!", а йому відповідали: "Воістину Воскрес!". Після цього господиня краяла свячену паску і сім'я споживала сир, ковбасу, печене порося та інше. Під час розговіння зверталися до небіжчиків словами: "Нам життя та здоров'я, а вам, святії душі, раювання в небі та легко душенькам вашим!". На перший день Великодня в хаті нічого не варилося і не готувалося, в селі не топилася піч. Їли все, що приготоване до Великодня.

Христувальники
Не дивуйтесь, якщо зранку першого дня Великодніх свят до вашої оселі завітає голосиста ватага хлопчаків (7-10 років), які ще вдосвіта ходять з хати до хати христосуватись. Христувальники в давнину приходили без попередження, ставали біля порогу й віталися: "Христос Воскрес!". Господарі відповідали на вітання і обдаровували христувальників писанками, крашанками, а інколи й копійками. Вважалося гарною ознакою, коли першими до хати приходили хлопці. Крім христувальників-хлопчаків, на перший день Великодня ніхто ні до кого в гості не ходив. Люди збиралися біля церкви, діти гралися, дівчата співали гаївки, хлопці будували вежу, старші поважно гомоніли і спостерігали за молодшими.