…можна було почути від кожного, хто таборував цього року в Україні. Так захоплено дивувалися всі: від найстаршого, 38-річного господарського референта Віктора Войцехівського, до наймолодшої, 7-літньої юначки Оксанки. Незабутні враження залишилися від грізних і таємничих природних явищ, які відбувалися під час таборів.
Першою випробувала на собі дію природної стихії подруга Ірка Шуст, яка приїхала таборувати з нами аж із Канади. Одного ранку, проснувшись, вона зауважила, що її шатро стоїть в калюжі.
Ще мокріші дива відбувалися під час табору молодшого юнацтва, який мав назву “Водограй” ім. Володимира Івасюка. Спочатку буря перекинула намети юнаків, намочивши все, що було всередині. А після того впав град розміром з курячі яйця, який 15
хвилин “молотив” таборову площу. Потім дощ ішов без перерви 12 годин, так що наступного дня на таборовій площі зробилося
кілька маленьких озер, а через намет роя “Струмок” почав текти справжній струмок!
Команда з острахом чекала початку табору старшого юнацтва, який був названий “Сумівські вогні”. Але, слава Богу, нічого не згоріло. Сталося тільки сонячне затемнення, яке ми спостерігали через чорні окуляри.
Цьогорічні табори СУМ в Україні відбувалися у славному Чорному Лісі на Івано-Франківщині, де в 40-их роках по-геройськи 
воювали повстанці УПА. Село Грабівка, на околиці кого знаходився табір, було колись партизанською столицею. Недалеко від Грабівки (12 км.) лежить інше славне село – Старий Угринів, в якому народився провідник ОУН Степан Бандера. Таборовики здійснили мандрівку в Старий Угринів, відвідавши хату-музей Степана Бандери.
Неповторний чар Чорного Лісу, пісні Івасюка, співати яких вчила подруга Леся Пухальська, театральна виставка, режисером якої була подруга Надя Симчич, петриківський розпис під керівництвом подруги Валентини Зайвої та чудова таборова атмосфера залишили незабутні спогади в учасників. Цього року в таборах всього взяло участь понад 200 осіб з більшості осередків 
України, а також з Росії, Канади і Великої Британії. Друг Влодко Павлюк не хотів повертатися в Англію і тільки висока сумівська свідомість змусила його повернутися до Лондона, щоб приступити до виконання обов’язків голови Осередку в цьому туманному місті.
Ігор Симчич
