Черкащина - знаний куточок України. Тут колись був кордон з Диким Степом, тут розцвітало козацтво,
була столиця гетьмана Богдана Хмельницького, тут вкрили себе вічною славою гайдамаки і холодноярці,
врешті, ця земля народила Україні Кобзаря, що дав нам Заповіт кайдани пірвати… Саме сюди, на
мальовничі береги річки Рось, до затишного соснового лісу недалеко від Корсуня-Шевченківського
приїхали сумівці, щоб взяти участь у зборі-поході "Козацькими шляхами" (5-9 травня 2000р.), який
відбувався під гаслом "Молодь - за здоровий спосіб життя". Цю акцію вже десятий рік поспіль
проводить Спілка Дитячих та Юнацьких Організацій Києва спільно з Київською Соціальною Службою для
Молоді, а СУМ та інші молодіжні організації вперше запрошені до участі.
Табір старшого юнацтва СУМ в Україні "Козаччина" розмістився поряд з таборами інших дитячих та
юнацьких організацій. Сюди прибули сумівці з Калуша, Тернополя, Чернігова, Бобринця і Києва. З
ранку до пізнього вечора юнацтво брало участь у гутірках, спортивних змаганнях, відвідувало
заняття з практичної психології, журналістики, соціальної допомоги та ін. А під час вечірніх
забав можна було показати свої таланти і подивитись на таланти інших.
Головною метою нашої участі в "Козацьких шляхах" було на людей подивитись і себе показати. Тому
всі ці дні таборовики знайомили зі своєю організацією всіх присутніх на зборі-поході. Побудували
таборову браму з фотоописом діяльності СУМ в Україні, з національним та сумівським прапором
виходили на загальні збірки, де були присутні понад 2500 осіб, варили їжу в казанках на вогні,
навчали учасників збору-походу стрільби з лука, брали участь в "Скаутському раллі", співали
"Сумівські вогні" на вечірній ватрі, навчили інших веселій сумівській таборовій грі "Флі-флай-фло".
А головне, серед всього переважно російськомовного оточення дали приклад спілкування українською
мовою і досягли помітних успіхів, запроваджуючи рідну мову в середовищі учасників збору-походу.
Найбільше юначки і юнаки полюбили подругу Нелю Лавриненко, яка була одночасно програмовою і комендантом, а також смачне куховарство подруг Наталки та Світлани Лисенко. Про "любов" таборовиків до бунчужного зайве говорити - друг Петро Кузів назавжди залишися "в печінках" і спогадах юних сумівців. Чотири дні таборування проминули швидко і насичено, і, хоч трохи було сумно, бо прийшов час прощатися з новими друзями, ніхто не засмучувався, адже скоро нові зустрічі, вже на Всеукраїнських сумівських таборах!