Дощ, дощ, дощ... Так розпочалося літо в Україні. Кожна сумівська душа воліла чогось теплого і ясного, адже надійшла пора сумівських таборів.

І ось нарешті таке миле і довгоочікуване сонечко. Не гаючи часу, сумівці Сквирщини виїжджають на місце таборування. Коли йшли дощі, вони лаштували таборове спорядження, готували програму і чекали на гарну погоду, тому з її приходом залишалося тільки все завантажити до машини і виїхати на місце таборування.

В таборі брали участь юнаки і юначки зі Сквири, Чубинців та Пустоварів. Наші сумівці виявили велику пошану до наметів, спальних мішків і надувних матраців. Всі ці засоби таборування були завезені до потрібного місця машиною. А решту спорядження доставлено таборовиками, які від своїх домівок мандрували до місця таборування пішки.

Після відкриття табору життя сумівське полилося бурхливим, грайливим і веселим потічком: гутірки з теренознавства, сумознавства, релігії, теренові і спортивні ігри, а також сумівська ватра з піснями та іграми.

Наступний день був призначений для практичного застосування знань, отриманих на гутірках. Відбувалася теренова гра "Знайди і врятуй", під час якої кожен рій повинен був з допомогою компаса знайти особу, що заблукала, надати їй першу допомогу і допомогти їй вийти до цивілізованого світу (цебто, в сумівський табір). Так сталося, що всі потерпілі серйозно постраждали: переламали руки, ноги і хребет. Треба було надати їм допомогу, використовуючи тільки підручні матеріали. Рої працювали злагоджено і вміло, ніхто і ніщо не залишилося поза їх увагою.

Змучені і щасливі вони донесли своїх "потерпілих калік" до табору і взялися готувати вечерю. Поки ройові кухарі готували вечерю, решта змагалася у вибиванки та стріляли з лука. Цей веселий і цікавий день скінчився сумівськими піснями біля ватри.

Передостанній таборовий день містив в собі мандрівку на Замкову гору де мала відбутися "Індіанада". Йдучи по землі Сквирщини, в котрий раз переконуєшся, що кожен куточок України є чарівним і неповторним. А юнацтво один поперед одного із захопленням розповідало легенди свого краю, про його рослини і тварин. Вони люблять свою маленьку батьківщину - землю, на якій вони народилися і виростають. З маленької зернини виростає великий колос, з любові до свого села виросте любов до великої України.