Рейд почався гімном "Лемко", який відлунював у горах і над потічками. На Службі Божій з нагоди свята пророка Іллі отець покропив свяченою водою на черевики, а увечері при ватрі була забава з гітарою і кількагодинним співом. Нас, напевно, було чути і в Маластові, бо скоро до нас приєдналися місцеві українці і польська молодь. Співи затяглися до четвертої, тож зранку прокинутися було нелегко, але холоднюща вода з струмка допомогла швидко розбуркатись.

Вирішили поділитися на дві групи. Одна помандрувала словацькими Карпатами, а друга залишилася в Польщі. Почався наш перший піший перехід з наплечниками. І початок не був легким, бо долали ми круту Маґуру Маластовську, щоб потім спуститися до Устя Горлицького. Наступного дня ми йшли до Висової через Ханчову. У Висовій ми затрималися трохи довше. Зустрілися тут з групою учнів українського ліцею, які мандрували під проводом двох молодих священиків. Згодом ми разом піднялися на гору, на якій півстоліття тому з'явилася Божа Мати і розповіла про сумну долю, яка чекала на українців краю. Увечері була спільна забава, до якої приєднався місцевий лемко. З ним ми познайомилися у барі, де він, почувши українську мову, запитав хто ми. Розповівши про Рейд, ми заспівали йому "Лемка", а в того чоловіка в очах сльози стояли: "Я це пам'ятаю, хоч малим був..."

Наступним пунктом був Реґетів. До нього ми дісталися через гору Козяче Ребро. Шлях був не дуже далеким, але крутим. В Реґетові нас врешті зловила погана погода і почалися цілодобові дощі. Намети попромокали, тому ми намагалися хоч вдень побути в сухому місці. Прихистком став бар місцевого кінного заводу, де вирощують гуцульських коней – невисоких, сумирних. Увечері, в дрібен дощик, новачків "похрестили" – на хрестини завітав Цар Гір і Лісів, який втілився в найстаршого рейдовця о.Євгена.

У Мокрому нас чекала зустріч з першою групою і ми спільно долучилися до фестивалю української культури "Над Ославою". Зустріч з групою, яка повернулася зі Словаччини, була радісною. Поставивши один великий табір над рікою, ми повернулися в Мокре, яке здавна є осередком українських свят. Увечері замість традиційної ватри ми мали танцювальну забаву з українськими танцями і піснями. Але рано мусили прокидатися, бо була неділя і отець Євген провадив Службу Божу. Наступного дня ми несподівано з глядачів стали учасниками – зі сцени рейд співав "Лемка", а від глядачів ми чули відгомін слів пісні.

Далі ми перебралися у Високі Бескиди, у місто Ветліну, де зупинилися на подвір'ї подружжя Годованців, які вже котрий рік вітають рейдовців. Нажаль, підводила погода. Майже не припинялися дощі. Проте ми без наплечників ще додали до свого рейдового лічильника з 30 км. Зійшли на Смерек, Полонину Ветлінську й Царинську. Увечері, нажаль, вже не мали ватри, а ходили до бару. Співали там і наступного дня, і взагалі до кінця рейду. В тому барі нас навіть чекали, замовляли улюблені пісні. Дощі перешкодили нам зробити ще одну подорож на Велику і Малу Рафки, звідки видно український кордон. Мене та інших сумівців запрошували ще приїжджати на Рейд. А мені хочеться, щоб 28-й рейд "Карпати" мандрував по обидва боки кордону – то є наша земля!