З’ява Матері Божої в маленькому подільському селі Зарваниці, що на Тернопільщині, збуджує уяву і бадьорить дух не одного покоління українців. Впродовж століть йшли сюди люди, аби віддати шану Цариці Поділля і вона милостиво приймала їхні молитви, вислуховувала нарікання, торкалась своїм поглядом найдальших куточків людської душі не залишаючи там місця для страху, розпачу та зневіри. Зарваницька Божа Матір, як маєстатна Пані у золотих ризах, тримаючи на руках маленького Ісуса, є правдивим символом величі материнства, материнської любові та самопожертви.

Легенда говорить, що колись стомлений монах приліг відпочити на узліссі і раптом у сні побачив образ Богородиці, яка усміхалась до нього і чудесним світлом осяювала все довкола. Зарвався сон монаха, прокинувся він у тривозі, але побачив у траві ікону, з під якої било чисте джерело. Так вперше з’явилась людям Зарваницька Матір Божа.

Ніщо не могло перешкодити паломництву прочан до чудотворного місця. В роки більшовицьких гонінь кордони міліції намагались припинити потік вірних, яких вела сюди потреба спілкування з Господом. Досьогодні в Зарваниці стоїть старовинна хатаа під солом’яною стріхою, в якій молодий священик Василь Семенюк з благословення Владики Стернюка підпільно відправляв Божественну Літургію. Ще живе та бабця, яка довгі роки переховувала на горищі Чудотворну Ікону, щоб та не потрапила до рук “воюючих атеїстів” .

Сьогодні Чудотворний Образ стоїть у парафіяльній церкві села Зарваниці. Її ще називають старою церквою, бо за якісь роки незалежності Зарваниця перетворилась на величезний будівельний майданчик. Тут виріс новий величний собор з підземною церквою, побудовано на горі монастир монахів Уставу Федора Студита, зведено нові корпуси семінарії, реколекційні та таборові будинки, будується молодіжний центр, оновлюється Хресна Дорога. Зарваниця розростається, набуває обрисів європейських релігійних столиць (її вже сьогодні називають Українським Люрдом).

Впродовж п’яти років тернопільські сумівці беруть участь у організації молодіжних Прощ до Чудотворної Ікони. Цьогорічна, 5-та Ювілейна Проща, що відбувадлася під гаслом “Зростаймо в мудрості”, стала своєрідним підсумком нашої роботи за попередні роки та “репетицією” до приїзду Папи Римського в Україну. Близько трьох тисяч молодих людей з усіх-усюд української землі, хто пішки, хто автобусом (знаю навіть таких людей, які, їдучи прямим рейсом, виходили з автобусу за 30 км від Зарваниці і решту шляху долали пішки), йшли до цього місця, щоб відчути себе однією родиною, якою опікується Мати Зарваницька.

Були тут і сумівці, правда нам не вдалось взяти участь у всіх заходах Прощі, бо, як члени оргкомітету, ми виконували свою роботу допомагаючи прочанам відчути себе у Зарваниці, як у добрій домівці, де їх завжди чекають і люблять. Але коли пізно вночі, видершись на 40-метрову дзвінницю, я поглянув на село, осяяне вогнями сотень свічок, я зрозумів наскільки великою є сила віри, що зібрала тут таку кількість молодих людей.

В Зарваниці нікуди не поспішаєш - тут нікуди поспішати, тут все підвладне розміреному ритму богослужб. “Ora et labora” – молитва і робота, от що тут має значення. Ми молились і працювали, а час застиг у своєму леті, схилившись на коліно перед образом Матері Божої Зарваницької…