Ну от, не пройшло і 12-ти років, а наш парламент згадав, що українці живуть не тільки від Ужгорода до Луганська, але і від Лос-Анджелеса до Лос-Анджелеса. Потужним поштовхом такого вияву генетичної пам'яті напевно стало оприлюднення результатів перепису населення, згідно з яким нас уже не 52 мільйони, а на чотири мільйончики менше. Хтось помер, хтось поїхав світ заочі, а хтось і не народився.... Те, що разом з нами поменшало представників інших, не завжди дружніх нам народів, які проживають на нашій території - не можна вважати сатисфакцією. Тому офіційну кількість українців, було вирішено збільшити якщо не природнім шляхом - за допомогою жінок і чоловіків, то за традиційним принципом "закордон нам допоможе". В результаті Верховна Рада України розглянула в першому читанні законопроект про правовий статус іноземних українців.

Є різні проекти закону, але в них переважно говориться одне і те ж, тільки різними словами. Якщо коротко окреслити основні положення, то пропонується легалізувати статус "закордонного українця". Закордонний українець - це особа, яка проживає за межами України, має українське етнічне походження, зберігає українську культурно-мовну самосвідомість і не є громадянином України. Статус цей можуть отримати люди, яким уже виповнилося 16 років. Але мало себе тільки почувати українцем. Один з розділів законопроекту проголошує, що "підставою для надання статусу українця діаспори є народження у випадку, якщо хоч один із батьків - особа українського етнічного походження".

Знаючи українську бюрократію у всіх її формах та виявах, можу собі тільки уявити, які документи знадобляться претендентам на отримання почесного звання "закордонний українець". Тут тільки водійським посвідченням, як звикли американці, не обійдешся. А з причини відсутності у більшості розвинених країн такого явища як Житлово-Експлуатаційна Дільниця (ЖЕД) з її монопольним правом на видачу подібних довідок, вся процедура може у багатьох відбити бажання мати певні блага відповідно до цього закону.

А блага, треба сказати, не бозна які. Основні тези законопроекту стосуються, швидше, не надання якихось громадянсько-подібних прав, а обмежуються спрощенням процедури в'їзду та перебування в Україні. Отож особам, які мають статус іноземних українців, пропонується дозволити перебувати на землі предків до 120 днів протягом року без письмового запрошення і візи. Іноземний українець також матиме право на оформлення візи для тимчасового перебування в Україні у зв'язку з приватними або службовими справами на період до трьох років без будь-яких запрошень від української сторони. Крім того, іноземний українець дістане право на оформлення візи для тимчасового перебування в Україні з метою навчання терміном на весь період навчання без пред'явлення будь-яких запрошень української сторони.

Правда, у наданні статусу закордонного українця особі може бути відмовлено. Для цього є три підстави, передбачені депутатами: 1) якщо особа-претендент вчинила дії , що становлять загрозу для національної безпеки України; 2) вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства i людяностi, якi визначенi мiжнародним правом; 3) вчинила тяжкий злочин.

Оце і всі основні постулати законопроекту. Мушу визнати, що я не юрист, і правову оцінку цьому документові дати не можу. Але якщо відкинути мудровані словоблудства, якими так вправно послуговуються слуги народу, то проблема виглядає дещо надуманою. Насправді мова йде не стільки про визнання діаспорних українців українцями, скільки про спрощення візового режиму, який в Україні майже не реформувався ще із часів Радянського Союзу. Склалося так, що більшість наших "закордонних співвітчизників" живе у цивілізованих країнах з розвиненою демократією (Росію до цього списку поки що не заносимо, хоч там нашого брата за різними даними від 4 до 10 млн). Тому, під вічним українським гаслом про інтеграцію до євро-атлантичних структур, можна було б просто спростити процедуру отримання віз для всіх іноземних громадян цього регіону, тим більше, що ми поки що не стали туристичною меккою і навала іноземців з боку західного кордону нам не загрожує.

А що стосується справді українців, котрі мешкають за кордоном, то для них можна було б передбачити і більші можливості, як наприклад, спрощена процедура отримання громадянства, податкові пільги на переведення капіталу в Україну, чи навіть такий важливий момент, як можливість безперешкодного отримання пенсій тими літніми людьми, які все життя провели за кордоном, але на старості вирішили повернутися на Батьківщину. Це, можливо, було б не тільки виявом родинної приязні, але і корисною справою для економіки. На жаль, такі думки ще наших депутатів не відвідали, а тому доводиться чекати, наступного перепису населення. Якщо тоді, коли на це в держави знайдуться гроші, ще буде кого переписувати.