Повстанська криївка у Харкові

14-16 вересня 2007 року трійко сумівок з Тернополя взяли участь у „Ярмарку громадських досягнень в Україні”, що проходив на Харківщині. Його організатором виступила Харківська міська організація «АССА» та „Malopolskie Towarystwo Oswiatowe” (Новий Санч, Польща).

Учасники дійства – молодіжні групи громадських активістів (РА, public achievement groups), кожна з яких представляла якийсь суспільно важливий проект. Ярмаркували представники з Харкова та Запоріжжя, Сімферополя й Бахчисараю, багатьох інших міст і, звісно ж, Тернополя. Усього в заході взяли участь 31 група, із них п’ять представляли Тернопільщину. Без сумівців (точніше - сумівок) теж не обійшлося. Наша група так і називалася – „СУМ” й складалася із Мар’янки Марець (виховник), Тетяни Денис і Віки Коляди (вчорашні „Дівчиська”). Ми представляли проект під назвою „Криївка”, що розповідав про облаштування сумівцями одного із залів Музею політв’язнів у Тернополі на зразок справжньої криївки – невід’ємної частини повстанського буття. Насамперед, наше завдання полягало в оформленні стенду, що ілюстрував би сумівську роботу по створенню криївки.
Стенд про „Криївку” містив сумівський герб угорі (дяка Люді Михайлишин) та знімки роботи по облаштуванню проекту і його короткуісторію. На тлі інших проектів „Криївка” виділялася масштабністю та характером – жодного, хоча б трохи схожого з-поміж 30-ти інших не було. Однак справа зовсім не в кращості чи гіршості, а скоріше, в іншості – коли користь інших проектів можна оцінити вже зараз (збір коштів на придбання книг для шкільної бібліотеки чи розмітка пішохідного переходу біля сільської школи), то наш – лише з часом, адже суть його у збереженні історичної пам’яті народу. Ми не перемогли, але це нітрохи не засмутило, бо головне, що люди із Сходу та Півдня України збагатили свої (як виявилося, зовсім мізерні) знання про повстанський рух і дізналися значення слова „криївка”, а це вже поступ.
Організація доїзду до місця проведення „Ярмарку...” була далекою відідеалу. Прибувши потягом до Харкова, ми близько двох годин чекалиавтобуса, що мав довезти на місце дійства. Неприємно здивувало, що перекладачі (семінари велисьанглійською) не володіли українською мовою на рівні розуміння і їм, певно, був потрібен ще один перекладач – з української на російську (перекладач для перекладача!). Не вельми комфортно було у російськомовному середовищі. А от те, що тішило дуже – хороші умови проживання та просто чудова природа довкола. Та й тернополян було багато (16 осіб), тож було з ким і поспілкуватися рідною мовою, і „Мафію” ввечері пограти. Проте головним позитивом став отриманий під час семінарів досвід, що, безумовно, пригодиться і в сумівській діяльності.
Багато нового про колишню столицю України ми дізналися з екскурсіїХарковом. Приємне враження від неї залишилось, незважаючи навіть на те, що виявилась вона автобусною, а не пішохідною, як ми сподівалися. Завдяки нашому екскурсоводу ми також переконалися, що українська мовазовсім не чужа для Харкова. Це місто велике тавеличне і чудове враження справляє ще з вокзалу. Звісно, як і кожне місто, воно має багато неповторностей. Саме в Харкові я побачила таку дивину, як пам’ятник Леніну…
Перед від’їздом ми не забули кинути у фонтан монетку. Сіли в потяг з думкою, що сюрпризів уже не буде – однак їх виявилося аж кілька, до того ж надзвичайно приємних. Перший – це подвійна веселка за вікном потяга, якою неможливо було намилуватися досхочу. Другий – несподівана зустріч із тернопільським сумівцем на вокзалі у Києві. І повернення додому, що, само по собі, є завжди приємним.