"Стежками героїв 2"

На півночі Тернопільщини є дивовижні місця. Звісно, як усі дивовижі, відкриваються вони не для кожного. Та аж до небокраю зелене море лісу, а коли вийдеш на скелясте плато найвищого пагорба, то збагнеш, що саме тут починаються гори. Або прагори. І ще досі тут витає дух свободи, не втоптаний в багно чоботом нациста, не розбомблений і не розстріляний зброєю енкаведиста, не проданий жидом, не вбитий польським паном і не зраджений своїми. І без жодного пафосу. Тими стежками, якими ми йшли, ходили повстанці, ходив Кропива, Еней і Крук. Ні – не галицький Крук, а волинський. Йшли зі співом чи без, на бій чи з бою, під тими деревами, де ми відпочивали, гинули чиїсь сини, брати і кохані. А там, де був штаб УПА Волинь-Південь, стоять березові хрести. Поруч в долині, де дерева торкаються кронами, – капличка і лави. І дерев’яна хатина, в якій рядами столи, а на стінах прапори, світлини, записи...
Наш табір розміщувався – на горі Уніяз, біля тих місць, де в 40-50-х роках ХХ століття діяла справжня повстанська республіка. Так-так, табір Шумської РО СУМ в Україні “Стежками героїв 2” імені Романа Шухевича нарешті відбувся! На Шумщині, неподалік Данилового Граду, отого місця, де король Данило збудував, а потім сам же зруйнував фортецю, на тій землі, де зродилась армія УПА, саме там ми пережили три гарні дні 25-27 серпня 2007 року Божого. І ходили тими стежками, по яких ступали Герої.
Може, й краще що нас було небагато – отак трохи більше за двадцять – ми мали гарну можливість краще познайомитись, подружитись, було краще слухати одне одного, говорити, пригадувати, відчувати, молитись...
Були гутірки для юнацтва, були бесіди із нашим сумівським капеланом – отцем Андрієм, плетіння файничок, був фантастичний спуск на мотузці (чи як це правильно називається, гей, ратники, підкажіть?!) через яр для кожного, хто хотів трохи адреналіну у кров, потертих пальців через необережність і відчуття польоту (ну, за це вже дякуємо подрузі Світлані Тертиці, яка аж із Києва везла у наплічнику всілякі кріплення), а в неділю була Служба Божа у церкві, а потім мандрівка до штабу УПА Волинь-Південь, багато лісових доріг, хрестів, легенд, фіолетового цвіту вересу, пісень, спогадів зі страшних сторінок нашої історії, як от підмурівки спаленої церкви, камінь-згадка про спалене село, зарослий цвинтар... А в таборі нас чекала вечеря, приготована у казанку, ватра, вечірні забави, нічна стійка, таємні та явні друзі, листи та гарний настрій. І на третій день – ранкові скелі на Уніязі та дуже пісенна дорога додому.
Знаєте, без кого наш табір не був би таким особливим? Без друзів, які примандрували до нас у Шумськ, провівши через це День Незалежності не на галасливих майданах, а в дорозі, а потім за читанням вголос під яблунею у моєму садку. Добре, що ви є, Олько, Олексо та Христе зі славного міста Івано-Франківська (ого, вже й римуєтьсяJ). І без нашої такої амазонської команди – коменданта Лариси Приймич та бунчужної Катерини Новаковської, які таки багато зробили, щоб табір зміг відбутися.
А про решта ви запитайте юнацтво.

Іванка ГОЛУБ’ЮК