CYMnet Logo CYMnet Banner
News/Home
About CYM
Archives
Help
Other CYM Sites
For Sumivtsi Only
˳ >>          | | | | |  

:

| | | | | | ij  |   | | |

Християнський форум
„Молодь. Церква. Україна”

8-19 серпня 2007 року відбулася дуже особлива подія в житті Української Греко-Католицької Церкви: у Києві проходив молодіжний християнський форум. На перший погляд подія нічим не унікальна – адже, чимало форумів щорічно проводиться нашою Церквою та чи змінюють вони наше життя? І треба віддати належне – форум „Молодь. Церква. Україна” є тією подією, що матиме великі наслідки в майбутньому.

Якось, півтора року тому автору цих рядків випала нагода бути на зустрічі із Патріархом Любомиром, яку він присвятив підготовці до Собору УГКЦ „Молодь в Церкві ІІІ тисячоліття”. Основна думка Патріарха зводилася до того, що ми мали дуже багато цікавих зібрань, нарад, конференцій, в результаті приймали надзвичайно цікаві й мудрі рішення, але... це не змінювало світ!
І от тепер, після закінчення Собору та Форуму, ми можемо підбити підсумки:
Перше, що вдалося осягнути: десять тисяч молодих людей, які прибули на форум (і делегати Собору, які працювали цілий тиждень перед тим), мали можливість відчути та усвідомити, що центром нашої Церкви є Київ. І це надзвичайно важливо! Те, що наші духовні провідники повсякчас нагадували, що ми беремо початок від Володимирового хрещення, і те, щобагато людей взяли участь у чині „Відновлення приречень у Святому Хрещенні з нагоди тисячоліття хрещення Руси-України”, і порівняння „Дніпро-Йордан”, що регулярно звучало, і сам вигляд нашого Собору Святого Воскресіння, а поруч з ним, за Дніпром, цілий комплекс Києво-Печерської лаври – все це додавало нашому сприйняттю відчуття величі нашої Церкви.
Не лише отой десяток тисяч молодих (а подекуди й зовсім юних) мирян, але й священики та Владики напевно заново пережили сприйняття Києва, як серця нашої Церкви та Держави.
Друге, це відчуття Вселенськості нашої Церкви. Те, що Форум відбувся відразу ж після Патріаршого Собору, забезпечило участь в ньому наших Владик, священиків, чернецтва та молодих мирян з цілого світу. Для багатьох з нас, українців в Україні, це була перша зустріч із греко-католицькою діаспорою всього світу. І коли на сцену виходили представники діаспори, які коротко розказували про свої країни-поселення, а в кінці просили, щоб ми пам’ятали та молились за них, це звучало, щонайменше зворушливо...
В цьому контексті цікаве й інше спостереження – я завжди дуже обережно сприймав новини про те, що ті чи інші сумівці за Збручем ставали греко-католиками. Чомусь завжди хотілось відчувати дуже сильні православні постави і з ними підтримувати діалог, але все більше моїх свідомих друзів ідентифікували себе з УГКЦ. Коли ж на форумі я познайомився із представниками Харківського СУМу, які сказали, що й вони теж греко-католики, то остаточно прийшло відчуття того, що наша Церква є не лише Вселенською, але таки й Всеукраїнською.
Третє, це унікальна нагода зустрічі із нашими духовним проводом. Кожен мав можливість отак просто поспілкуватись із Владиками, які ходили по залі виставкового центру, чи знаходились серед юрби на концерті.
І особливо пригадується як нам, сумівцям, кілька років тому, доводилось інтегруватись в життя греко-католицької спільноти у Києві. Тоді це було кілька парафій, які жили своїм окремішнім життям. Пройшло дуже мало часу і УГКЦ зробила величезний якісний прорив у Києві. Насамперед, це збагачення присутністю нових владик у столиці – Богданом Дзюрахом, Глібом Лончиною та Діонісієм Ляховичем. І, очевидно, перенесенням осідку Глави Української Греко-Католицької Церкви до Києва.
На наших очах, всього за кілька років відбувся ріст Києво-Вишгородського екзархату до Київської архієпархії.
Четверте, що можливо є не настільки рівносильне із першими трьома пунктами, але Форум дав можливість тисячам молодих людей із Західної України (і сотням із Наддніпрянщини) вперше побачити Київ, а Києву – познайомитися із молоддю в білих футболках із написом «Християнський форум „Молодь. Церква. Україна”».
Коли до мене підходили молоді люди, які хотіли вперше побачити Київ, то їх цікавило як добратися до Софії та Києво-Печерської лаври, що теж вселяє надію, адже символами столиці для них був таки не Хрещатик чи якась інша сучасна принада, а більш символічні пам’ятки.
П’яте, що є не наслідком форуму, але його відображенням – це загальний рівень культури нашої молоді. Відверто кажучи, було дуже цікаво, як представить себе молодь, яка приїде з багатьох маленьких парафій наших містечок і сіл, а таких автобусів було організовано дійсно багато. І що вражало (а сумівцям на чолі з головою Крайової Управи, випало на плечі тягнути левову частину волонтерської роботи і нам це було легко відчути), так от, навіть наша „служба порядку” не мала клопоту з якимись порушеннями. Жодного натяку на алкоголь чи інші подібні проблеми. Весь концерт молодь просто гарно й активно забавлялася, а коли десь хтось необачно залишав свої речі, то їх майже миттєво переправляли в „бюро знахідок”. Разом з тим, дивувало й те, що під час Богослужінь молодь була присутня в значно більшій кількості ніж на концерті і це теж є промовистим свідченням високої свідомості.
Концерт, який був прикрашений гарними феєрверками та зірковими виконавцями („Піккардійська терція”, „Мандри”, „Друга ріка” та інші) залишив окремі питання. Попри дійсно високий рівень організації, хотілось би запитати – чи ми дійсно залучили до виступів (не лише вокальних, але й на рівні „звернень до молоді”) хоч якусь частину відомих виконавців, спортсменів, політиків та журналістів, які є вірними УГКЦ? І незважаючи на причини, через які анонсовані виступи „Плачу Єремії”, „Океану Ельзи” та „Скрябіна” не відбулися, очевидно те, що нам належить ще багато попрацювати, щоб сотні (тисячі?) насамперед успішних вихідців із Галичини відчули свою приналежність до УГКЦ.
Втім, концерт показав ще одну сторону сприйняття нашої Церкви. Музиканти й ведучі, яким доводилося звертатися до греко-католицької молоді, намагаючись підібрати відповідні заклики й звернення, робили великий акцент на „Україну” та „патріотизм”, що десь підкреслює національний характер УГКЦ (і дуже закономірно, що делегати Собору їздили на станцію Крути, а в програмі Форуму було відвідання Биківні, де Патріарх відправив панахиду).

Насамкінець хочеться пригадати найважливіше – сигнали й акценти, які наші духовні провідники посилали для молоді.
Для більшості учасників форум розпочався з Божественної Літургії, на якій промовляв Владика Богдан Дзюрах. Основним рефреном проповіді були слова „Великого бажайте!”, що ще 50 років тому, в 1957 році патріарх Йосиф Сліпий адресував із заслання до своїх вірних. Цей могутній заклик, який так довго був призабутий, знову набув дуже гострого і надзвичайно актуального звучання. Особливо, коли ці слова звучать у Києві та з уст Київського єпископа.
А на закінчення Форуму, під час Архієрейської Літургії, Патріарх Любомир (якого з любов’ю на Соборі та Форумі називали „Батьком”) зачепив дуже незвичну для молоді тему – тему смерті. Так от, коли ми відійдемо у інші світи і предстанемо перед Творцем, то Він не питатиме нас про те, хто ми, але доведеться відповідати відповідно до нашого стану. Одружену людину запитає, що вона зробила для свого чоловіка чи жінки, у монаха та священика запитає, що він зробив для своєї церкви та власного народу...
У кожного з нас запитає, що ми доброго робили для свого ближнього...

Святослав ЛИПОВЕЦЬКИЙ

| | | | ̳ C |
| | |
| |

© 2001-2007