|
МАМІ
Я чую твій подих. І розумію – більше нічого непотрібно
в цьому світі.
Я знаю, життя біжить, але коли Ти поруч, мені однаково
до його плину.
Бо Твоя ласка незрима для інших, вона видима лише
для Твого й мого серця.
І тоді у сутінках днини ми подумки переносимось із
цього Всесвіту і живем собі самі.
Нікому не відомі.
Серед магічної, містичної круговерті того життя не
втрачаємо сутності Людини Божої.
Бо це любов, та, яку не зрозуміти нікому.
...............................................................................
Відкусити шматочок неба
І ковтнути його блакить...
Та кому це сьогодні треба?
А кого ще душа болить?
Через гуркіт ракет безправних
Ми згубились в безодні днів.
Наш прогрес приведе до зради
Вічних істин та істинних снів.
...............................................................................
ЗАМОК (покинутий)
Покинута споруда серед пустки,
Пуста і кам’яна – марш блідих стін.
Покинута і невідома людству...
А тут колись ходили королі
І цілували білі руки дамам,
А зараз вітер виціловує бур’ян.
Тут лицарі змагались у двобоях –
А зараз хоч трощи цей давній крам.
Нікому не потрібні стіни замку:
Покинуті, занедбані, глухі...
А тут колись цвіли магнолій ранки
І вітер приносив чарівні сни.
Як символічно – пустка серед пустки...
Довга зима підсилює прогрес,
Прогрес регресу, що руйнує Всесвіт,
Руйнує вир віків поміж двох плес.
...............................................................................
ЛЬВІВ
Цвітуть парасолі на вулиці, що вистеляється бруківкою,
А крізь бруківку не росте трава,
А тендерна політика – питання віку?
Це все лиш балачки, чи я німа?
За що люблю тебе – не знаю...
Чи то за тишу, чи вторинний шум,
За ті поезії, що написав Антонич,
За сотні, за мільйони теплих дум?
За що ненавиджу? Та ні! Це вже занадто!
Ти ж надихнув поета на життя
Чи то на смерть?.. Сама не розумію...
А, може, як „поет” загину я?
...............................................................................
- Привіт!
- Привіт!
- Як справи?..
Дуже скупо
Веде із нами діалог життя.
Як справи?
Вже немодне запитання.
Ти краще дай одвіт, кудиподілась я.
...............................................................................
ВКРАДИ МЕНЕ
В цю мить запитаю тебе уві сні
Про марево величі мрій навесні,
Чому навесні розцвітає весна?..
Візьми мене в сни, моя тише німа.
Я притулюсь до мережаних вуст
Квіткових, пахучих, непізнаних пут.
Вкради мене в когось, вкради і спини,
Допоки ще можу сказати „бери”.
Вкради мене, вітре, у марева снів,
У світу зірок. Через море пісків
Візьми й не віддавай у реальність думок,
Заснуй у шаленість сріблястих ниток.
Вероніка Саврук
|
