29 квітня члени «Клубу шанувальників Львова» відвідали найстаріші храми міста і дізнались про історію «княжого Львова». Друг Андрій Волинець провів надзвичайно цікаву екскурсію для сумівців. Завершенням цього заходу стало жваве обговорення мандрівки та планування наступних. Долучайтесь…
Костел Марії Сніжної
Пам'яткою, час заснування якої сягає, можливо ХІІІ ст. є УГКЦ Марії Сніжної. За традицією вважається заснованим у XIV ст. німецькими колоністами. Але відомо, що німці - купці і ремісники - поселилися у Львові ще за князя Льва Даниловича. Не виключено, що поселенці мали й свою святиню, розташовану на території старого підгороддя. Про це свідчить і документ 1368 р., де сказано, що костел з давніх-давен посідав млин на Полтві. Ця будівля, яка спочатку була дерев'яною, а з 1350 р., очевидно, мурованою, у первісному вигляді не збереглася. Відбудови після пожеж 1623 і 1683 рр. та грунтовна реконструкція 1888-1892 рр., здійснена за проектом Юліана Захаревича, значно змінили вигляд пам'ятки: дерев'яне перекриття замінено мурованим склепінням, інтер'єрові надано рис неороманського стилю. Тепер костел являє собою однонавну, базилікового типу будівлю з видовженою вівтарною частиною, завершеною гранчастою апсидою і квадратним притвором з вежею на одній осі. В його плановому і об'ємно-просторовому вирішенні чітко виражені тенденції західного католицького будівництва. В інтер'єрі збереглися елементи барокової дерев'яної різьби XVIII ст. (фрагменти лав і амвон); романізуючий настрій створює стінопис пензля художника Едварда Лєпшого. З 1988 р. тут знаходиться Музей фотомистецтва.
Храм усіх Святих
Храм усіх Святих Святопокровського монастиря, Монастир Сестер Студиток, Костел бенедектинок.
Неподалік від костелу Марії Сніжної, на площі Вічевій, знаходиться цінна пам'ятка ренесансного будівництва - комплекс монастиря Бенедиктинок. Монастир заснований у 1593 р. Будівництво існуючого костелу розпочалося у 1597 р. Участь у його спорудженні брав видатний зодчий Павло Римлянин, що прибув до Львова з Італії у 80-х рр. XVI ст. Про це свідчить сам майстер у своєму заповіті. Будівництво мурованого костелу тривало до 1616 р. Але пожежа 1623 р. знищила творіння Римлянина. Відбудовує пошкоджений пожежею монастир архітектор Ян Покорович, молодша дочка котрого була в ньому послушницею. Відбудову закінчено в 1627 р. Можливо, завдяки цьому будівничому костел отримав свій теперішній вигляд. Це - невеликий за розмірами однонавний храм з шестигранним вівтарем, оточеним з двох сторін монастирською забудовою. Споруджений за межами кріпосних стін, монастир Бенедиктинок, як і інші, що постали поза середмістям, мав оборонне значення. Це засвідчує не лише оборонний мур, яким оточено будівлю в 1608-1610 рр., а й сам суворий вигляд костелу. Його пом'якшує єдиний декоративний елемент - різьблені білокам'яні портали. Товщу могутніх стін південного фасаду прорізують глибокі віконні отвори, що нагадують бійниці. Враження неприступності підкреслюють високі, з тесаного каменю, ескарпи на торцевому фасаді. Контрастом до кріпосних стін святині є невелика, але монументальна двоярусна вежа, завершена фігурним ренесансним аттиком.
Церква Івана Хрестителя
На зламі XII-XIII ст. була збудована найстаріша церква Львова - храм Івана Хрестителя зального типу (7.6х11.6м), перекритий припіднятим коробовим склепінням. Хори із заходу відділені виступом пілястр та підпружною аркою, із сходу примикає гранчаста апсида, перекрита зімкнутим склепінням, а бокові ніші- апсиди врізані у товщу східної стіни. Храм покритий двосхилим дахом на фронтах. Фасади декоровані білокам'яними пілястрами (плескатими) та спареними арками). Це перша церква галицької школи, де поруч з білим каменем застосовано брущату цеглу, однак стіни тиньковані вапняним розчином. Затирка цегляних стін вапняним розчином є обов'язковою для всіх будівель галицької архітектурної школи.
Миколаївська церква
Найдавніша пам'ятка монументальної архітектури Львова - церква св.Миколи під горою Будельницею на вул. Богдана Хмельницького (колишній Волинський тракт).
За традицією вважається двірською княжою церквою, заснованою ще в ХІІІ ст., яка служила не тільки храмом, а й осередком громадсько-політичного життя. Пізніше, з 1544 р., при ній існувало Миколаївське братство, членами якого були українські ремісники. У міських актах вона вперше згадується під 1445 р.
Пам‘ятка не зберегла свого первозданного вигляду. Його змінили грунтовні перебудови після пожеж 1623 та 1800 рр., коли згоріли криті гонтом дахи, купол і вежа-дзвіниця над бабинцем. Церква являє собою своєрідну хрещату в плані споруду з квадратною навою, навколо якої групуються об‘єми вівтаря з півкруглою апсидою, прямокутного бабинця і бічних каплиць, також з півкруглими апсидами.
Нава і вівтарна частина завершені типовими для української архітектури банями з ліхтарями. Об‘ємно-планувальна композиція Миколаївської церкви зближує її з храмами Київської Русі, а також має аналоги в архітектурі південних слов‘ян. Від будівлі ХІІІ ст. залишилися план, нижня частина кам‘яних стін і відкриті з-під тиньку апсиди, вимурувані з тесаних блоків білого вапняку. Застосування у будівництві тесаного білого каменю було поширене в ХІІ-ХІІІ ст. у Галицько-Волинській Русі.
Поєднання класичного візантійсько-руського хрестовокупольного плану з романською будівельною технікою витворило новий самобутній стиль, характерний для зодчества давньої Галичини. Будівля зведена на старому цвинтарищі, а це, в свою чергу, підтверджує існування на цьому місці давнішої, можливо, дерев‘яної церкви. Із старовинних пам‘яток мистецтва тут збереглися ікона Федора Тіронського (ХVII ст.) та ікона Богоматері, яка є цінним твором львівського малярства першої половини ХVII ст., за стилем близька до школи художника Федора Сеньковича.
Онуфріївський монастир
Онуфріївська церква ХVI-XIX ст. (вул. Б. Хмельницького, 36). Ще за князя Льва Даниловича тут, мабуть була дерев'яна церква, при якій поселилися ченці. У 1463 р. монастир обновив львівський міщанин Степан Дропан. Близько 1550 р. князь Костянтин Острозький на місці дерев'яної збудував муровану церкву, яка стала ядром нинішньої, а у 1585 р. - монастирем. Спершу храм складався з двох частин, які до ХVIII ст. не були з'эднані між собою: основної - так званої "великої церкви" і Троїцької каплиці з південної сторони - "малої церкви". Монастир неодноразово горів і спустошувався, але знову відбудовувався. Значного руйнування він зазнав під час турецької облоги 1672 р. Був відбудований у 1680 р. У 1701 р. розширено Троїцьку каплицю. Під час реконструкції 1776 р., проведеної архітектором Францом Кульчицьким, між "великою церквою" і каплицею пробито стіну і з'єднано ці дві споруди в одну. У 1821-1824 рр. під керівництвом архітектора Франца Трешера розширено на чотири сажні у східному напрямку вівтарну частину, добудовано сакристію і притвор. Останні зміни відносяться до реставрації 1902 р., коли була прибудована північна нава, що повторювала форму південної каплиці, внаслідок чого церква стала тринавною. Це типовий для української архітектури мурований тринавний, триапсидний храм з двома банями над бічними навами і декоративною банькою над центральною частиною. Перекритий хрестовими склепіннями. Ансамбль Онуфріївської церкви доповнюють монастирський будинок з дзвіницею і оборонні мури з бійницями.
Храм Святої Параскеви П’ятниці
Перші письмові джерела належать до 1443р. Нинішнього вигляду церква набула під час побудови 1644-1645 рр. і є унікальною пам'яткою українського архітектурного мистецтва.
Старовинний ренесансний іконостас виготовлений львівськими іконописцями та різбярами на чолі з Ф.Сеньковичем у першій половині 17ст. відносять до найкращих шедеврів що збереглись в Україні.
