20 Січня, у переддень святкування Дня Злуки, відділ молоді Львівської міської ради разом з молодіжними та спортивними організаціями міста традиційно організовує зимове сходження на Говерлу. Підкорення вершини України молоддю символізує єдність нашої держави та усвідомлення значущості цієї події майже столітньої давності, прагнення молоді до утвердження єдності нашої нації.

До участі в сходжені зголосилось близько 30-ти осіб, в т.ч. 3 сумівців на чолі з головою осередку, члени молодіжних організацій, досвідчені інструктори та рятувальник із Говерлянського рятувального загону, а також знімальна група телеканалу „НТА”. Мета цієї не на жарт ризикованої поїздки була у кожного своя – хтось продовжував традицію, хтось шукав нових вражень, дехто хотів самоствердитись, а журналісти з телебачення знімали репортаж для програми „Екстремальний вікенд”. У сумівців мета була вища – окрім самоствердження та випробовування власних сил та можливостей, ми поряд із присвяченям цього сходження до Дня Злуки, намагались ще раз підтвердити гасло СУМу – „Гартуйсь!”, не на словах – а ділом.

Виїхавши зі Львова близько 7-ої ранку, в 1-ій ми вже були у підніжжя Говерли – навколо багато снігу, на відміну від Львова, де його тоді не було зовсім. Погожа, майже безхмарна погода, здавалось що підняття на вершину буде неважким, і тільки повалені дерева, що лежали навколо нагадували про буревій „Кирило”, який пронісшись Європою зачіпив минулої ночі і українські карпати.

Перед сходженням кожен прослухав інструктаж про правила та безпеку сходження на зимову Говерлу, адже підкорення Говерли у січні – відповідає найвищій категорій складності у гірському туризмі та альпінізмі. Перед початком штурму ми зрозуміли що коли влітку погода у високогір’ї може змінюватись декілька разів на годину, то зараз вона ще більш не передбачувана.

О 13.30 – вишикувавшись у „колєйку” ми почали сходження, наші друзі з телебачення вирішили повернутись після перших 30-ти хвилин, адже важку камеру та інше обладнання нести по 50-ти см. шару снігу було нелегко, ще декілька людей відпало на протязі наступних двох годин.

Біля 15.00 ми зійшли на Малу Говерлу, або Говерляну – здавалось що півдороги позаду, та різке погіршення погодніх умов змусило нас готуватись до важчої частини. Сонце здавалось сховалось назавжди, глибокий сніг та ожеледиця на обвітрених ділянках, щораз сильніший туман, і вітер який ставав все потужнішим. Близько 15.30 – я забув про наївні думки щодо складності цього підйому навіяні ранковим сонцем та безхмарним небом, майже нульова видимість та несамовитий вітер, який непросто виснажував – він реально валив з ніг. Сльози що під впливом зустрічного вітру та снігу котились з очей – відразу замерзали на віях, пара від дихання перетворила мої ледь видимі вуса та бороду на білі, крижані наче сиві – я справді заздрив у той момент тим, хто був в той час у Антарктиді – там все таки літо...

Останні 300 - 400 метрів довелось підніматись десь годину. Йти було неможливо – вітер міг звалити у провалля, або просто знести униз, довелось „повзти на чотирьох”. Сил уже не лишилось, я опинився у кінцівці групи, позаду мене було лише 3-4 осіб – хоча я звик підкорювати усі вершини першим, та ця Говерла не була схожа на літню, на яку вибігаєш за півтори години. Щохвилини спадала думка – „Повернись, досить, давай назад...”, та хіба сумівцю личить зупинятись, навіть у таких умовах – гасло „Гартусь!” – допомагало підтримувати моральний дух.

І ось біля 17.00 я разом з рештою групи опинився на вершині. Шалений вітер, сніг, та мороз – здається попав на іншу планету, хрести та пам’ятний знак на висоті 2061 – перетворились на обдуті вітром крижані брили неймовірних форм. Ми не хотіли стати брилами і після невдалих спроб ввімкнути фотоапарати, відеокамери (які навідріз відмовились працювати в таких погодних умовах), вирішили через декілька хвилин повертатись у низ.

Здавалось усе позаду, повернення буде швидшим. Та я дуже помилявся – наступала ніч, і уже за півгодини було зовсім темно, тільки білий сніг та сильний бічний вітер. Ми збочили зі шляху, виявилось що наші досвідчені провідники ледь не завели нас в урвище, довелось обходити північним схилом. В певний момент наш провідник, без зайвого сарказму сказав що ми опинились у скрутному становищі – через сильний вітер, нульову видимість ми заблукали, а це в таких умовах дуже серйозно, хоча як він підмітив і досвідченим інструкторам доводилось опинятись у такій ситуації. А тим часом іти було все важче, сніг місцями сягав висоти 120 – 130 см. і провалюючись у нього на думку спадали дурні думки.

Та поблукавши зо дві години ми спустились у ліс, де натрапили на нещодавно витоптану стежку (у лісі вітер був слабший, тому її не встигло замести), яка вела невідомо куди. Ми вирішили що у нас немає вибору, тому пішли цією стежкою, яка була на диво хвилястою та закрученою.

Незважаючи ні на що, ми близько 21.00 вийшли в околиці бази „Заросляк”, звідки починали сходження і де на нас чекав автобус, щоб завести нас на ночівлю.

Наступного дня, відпочивши, ми продовжили нашу мандрівку у Яремчі – побували на водоспаді та скелях Довбуша, з яких кожен бажаючий міг спуститись з допомогою альпіністського спорядження.

Та мені досить було того адреналіну, що я привіз з Говерли, думаю мені його вистачить на довго...

Десь там Говерла!

До Говерли вже ближче!

До Говерли ше ближче!

Любиш кататись - люби й автобус штовхати!

Ромко міняє професію ;-)

Початок сходження

Мужній Роман Кравець, а на задньому плані Говерла

А на горі зима!

Роботу мають журналісти тяжку....

Ось так колєйкою... все вище і вище...

і вище...

і вище...

А біля вершини справжня зима,
все як має бути: з хуртовиною і морозним вітром!

... а попереду вершина

Снігова людина - Роман Кравець. Фотографія на вершині

Ромко затуляє собою гарну природу Яремче;-)

До речі, зараз зима....

Оригінальна годівниця

Веселка

Сходження № 2. Скелі Довбуша

Сходження № 2. Скелі Довбуша

Скелі Довбуша

Розваги!!!

А журналісти працюють!

Водоспадддд!