Ура-а! Нарешті ми вибралися з гаміркої, вічно заклопотаної столиці.
  Попереду на нас чекають незвідані місця Тернопільщини і нові знайомства.
  Рій «Жовто-блакитної крові», та по одному представнику з інших роїв на запрошення капелана Київської міської організації СУМ в Україні вирушив в гості до Бучацького Колегіуму святого Йософата.
 
  Мандрівка розпочалася з обміну успіхів і проблем, що супроводжували наш рій впродовж навчального тижня. Довго незасиджувалися, бо в потязі гасили світло та й попереду у нас була довга дорога.
 
  Ось воно-славне місто Тернопіль! Не встигли ми з ним привітатися, як вже й розпрощалися, бо автобус віз нас до Бучача, де на нас вже чекали.
  Зустріч була теплою, з усмішками, гарячим чаєм і кавою, екскурсією коридорами, класами, кімнатами та подвір’ям Колегіуму.
  А пообіді ми разом з хлопцями вирушили до Язлівецького монастиря сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, де й зупинилися на два дні.
 
  Долаючи 18 кілометрів шляху ми розказували про Спілку, табори, осередки, рої, а також слухали про житя в Колегіумі. Одним словом пізнавали один одного. Вдало дібравшись до монастиря, розмітившись та повечерявши ми розпочали свій вечір зі знайомства з його історією та територією, знайомства між собою, а потім була ватра, пісня і печена картопля.

  Наступний день розпочався з сонця і посмішок наших дівчат, які були щасливі, і вже час від часу зверталися до виховниці і впорядниць з проханням продовжити мандрівку хоча б на один день. Отримавши обіцянку у майбутньому відвідати інший монастир дівчата заспокоїлися і вирушили разом з хлопцями до водоспадів. Дорога була цікавою: ось вузенька кладочка, а тут навісний місточок, там переправа через річечку по камінчикам і нарешті перший невеличкий водоспад. Місцевий провідник запитався якою дорогою ми хочемо піти до інших водоспадів: було два шляхи, один легкий для прогулянок, а другий з перешкодами. Сумівські дівчата не з лякливих і перед перешкодами не плазують, до того ж поруч хлопці з Колегіуму, які під час обох мандрівок довели, що вони справжні друзі і завжди допоможуть в подоланні труднощів. Отож всі вибрали шлях з перешкодами.
  Сонце, осінній ліс, прохолодна річка, шум водоспадів, підтримка друзів, усмішка і доброзичливість, весела пісня – це наша мандрівка.

  Задоволені і щасливі ми повернулися до монастиря де під час Служби Божої подякували Господеві за чудові вихідні і нових друзів.
  На вечір ми повернулися до Колегіуму, обмінялися контактами, пройшлися Бучачем і попрощавшись виїхали до Тернополя. Цілу дорогу в нашому автобусі невмовкали телефони: то нам дзвонили, то ми дзвонили. Нехотілося прощатися.
  Скоро будуть канікули і ми знову сплануємо нову мандрівку разом з Бучацьким колегіумом, отож не прощаємося, а просто кажемо: «Щиро дякуємо вам всім за те, що нас прийняли як рідних. Ми вас любимо.
  Й чекаємо на нові зустрічі!»
  Гартуйсь!!!