"Finita la Quantanamera*, або ж:
“Як зібралися сумівці з усієї Європи"

З 16 по 23 серпня в Ґомадінґені (Німеччина) відбувався XX Європейський спортовий табір, де взяли участь понад 60 українців Європи. Найчисельнішим було представництво з Великобританії – 18 осіб, чимало наших з Німеччини – 32, також на табір прибуло восьмеро сумівців з України, двоє з Бельгії. Не могла не тішити присутність пластунів та просто друзів СУМу.
		Попри значну кількість несподіванок, як-от футболки з поіменним переліком учасників табору чи феєрична прощальна ватра (вкупі з тим, що було опісля...), цей табір не втратив традиційної властивості бути святом спорту, веселощів та незабутніх вражень. Таборова команда в складі Андрія Несмачного (комендант), бунчужної Ліди Кранґл, фінансового Андрія Задарка, господарчого Левка Вілича, програмового Бориса Задарка та писаря Іванни Малаш доклала всіх зусиль, щоб нам, таборовикам, було затишно і добре. Жодної тиранії (чи то пак зверхності), скоріше свобода в розумних межах. Тамтешній кухні нічого не бракувало, хіба іноді з’являлось бажання попоїсти чогось ріденького на кшталт борщу. А так смакувало просто надзвичайно (особливо після занять спортом)!
		До речі, про спорт. Ясна річ, що попри змагання з футболу, баскетболу чи волейболу кожен з таборовиків міг показати свої сили в таких некомандних видах спорту як біг, теніс (великий і малий), метання ядра та спису, стрільба з пневматичної рушниці чи луку тощо. Симпатично було. І приємно, що жодна з команд не залишилася з наявністю присутності відсутності медалей. Слід зауважити, що золото командних змагань поділили між собою сумівці з Німеччини та Англії, натомість українські сумівці показали, що вміють найвправніше стріляти і гарно бігати. А в загальному підсумку найкращими спортовцями Європи цього року стали сумівці з Німеччини, які довели, що спорт і виховання здорового духу дійсно займають важливу нішу їхнього повсякдення.
		А окрім спортових змагань під час табору відбувалися ще веселі забави, танцюльки, співи під ґітару чи просто в кантині; всім припала до вподоби мандрівка Швабськими Альпами, також гарно було на спільній купелі в басейні. Цей тиждень промайнув миттю. Однією хай і короткою, зате вельми приємною хвилинкою. І було сумно; важко було розлучатися з людьми віднедавна зовсім ще незнайомими і чужими. А тепер... І всі роз’їхались. Повні вражень і сил під недоречно веселу неофіційну головну таборову пісню “Quantanamera” попендзлювали до своїх домівок, я певен, вже тепер будуючи плани відчути ЦЕ знову. Бо це – щастя, хай навіть наприкінці трохи тужливе... Тож, друзі, до нової здибанки на ХХ? Європейському спортовому таборі!