Після закінчення II-ої Світової Війни поза межами України опинилися тисячі української молоді. Це були примусово вивезені до Німечинни молоді люди, яких нацисти забрали з України на примусову працю в німецьких фабриках. Це також були колишні вояки, підростаючі сини та дочки родин, що втекли на захід від большевиків. Майже всі перебували у таборах воєнних втікачів. Між ними і були колишні учасники підпільних гуртків, пов'язаних із Київським СУМ-ом.
На терені Німечинни та Австрії в 1946 було біля 50,000 юнацтва і молоді до 30 років, а в Італії близько 10,000 молодих мужчин, серед них колишні вояки Дивізії “Галичина”. Помимо намагань Москви, і до певної міри Західного Світу, внаслідок 'Yalta Agreement’(Ялтинської Угоди) примусити або заманути повернутися до Совєтського раю, вони рішили залишитись на чужині.
Не дивно, що ця молодь була виразно наставлена проти Москви. До Українських таборів у Німечинні прибули кур'єри/зв'язкові з новинами про збройну боротьбу в Україні проти Московського окупанта та широкий масовий спротив народу. Це розбуджувало у молоді на чужині бажання допомогти Україні.
Було висловлено багатьма створити організацію, яка об'єднала всю українську молодь на чужині. У 1946 у Німечинні відновився СУМ, приймаючи основні ідейно-програмові заложення Київської СУМ-у, а організаційні форми та методи праці розпрацювали відповідно до нових обставин і потреб.
Перший Осередок був заснований 10-ого червня 1946 року у таборі міста Авзбурґ, й отак відновився СУМ. В липні 1946 року постало ще 7 Осередків, які начисляли біля 200 членів.
На першому організаційному засіданні СУМ-у 6 липня 1946 у Мюнхені обговорено створення центрального органу, вироблення статуту і надання напрямних. Рішено створити Центральне Організаційне Бюро СУМ-у. Йому доручено провести організацію нових осередків та виробити статут. Бюро очолив Михайло Сердюк, а членами були: К.Кохно, Е. Стахів, О. Калинник та Євтушенко.
До кінця серпня 1946 з’організовано 24 Осередки. Перша Конференція СУМ-у відбулася 3-ого вересня в Авзбурзі в присутності делегатів 24 Осередків. У цей час схвалено проєкт статуту і вибраний тимчасовий Центральний Комітет СУМ-у, якому доручено довершити підготовку та скликання Першого Конґресу СУМ-у.
На одному із своїх засідань, Центральний Комітет затвердив сумівську емблему і устійнив сумівський клич "Честь України - Готов Боронити!"
Перші Осередки були створені на Американськін зоні, тоді в англійській зоні, а відтак кілька осередків створено у французькій зоні. Тут між нами є друг Степан Лисенко, який був делегатом на основуючій організаційній конференції СУМ-у в англійські Зоні у Ганновері в 1947 році і головою Осередку Нортгайму в Англійські Зоні в 1946-48 роках. А в 1949 він був головою в Ґодденаві. В Нортгаймі було 290 членів. Вони відбували зайняття кожного вечора. Відбувалися доповіді на історичні, географічні та політичні теми. До молоді говорилося про мораль та етику, молодь читала українську літературу і була створена танцювальна група.
Ми маємо ще одного сумівця, який був членом тих перших Осередків у Німечинні. Це друг Іван Денис. Коли табір у Мангаймі, біля Гайделбергу, де Пан Денис жив з дружиною. Коли почали вивозити людей до Сов’єтьського СОЮЗУ, около 50-60 родин у квітні 1946, виїхало до Ельванґену. Там у скорому часі після приїзду, один 55-60літний Професор, Націоналіст з Гусятини, скликав около ЗО молодих осіб на основуючі сходини СУМ і між ними був пан Іван Денис і також покійний Петро Стефин. Члени мали сумівські однострої та збиралися щотижня на гутірки і впоряд і виїзджали на спортові змагання до Мюнхену.
Перший Конгрес СУМ відбувся 20-24 березня 1947 в Авзбурзі. Друг Петро Кардаш був на цьому конгресі. Делегати репрезентували 3700 членів СУМ-у з’організованих по 46 Осередках. Перший конгрес затвердив програму та статут СУМ-у, сумівський прапор та емблему та вибрав перший Центральний Комітет СУМ-у в складі 14 осіб на чолі із інж. Михайлом Сердюком, Контрольну Комісію і Товариський Суд. У грудні 1946 року почав виходити журнал Центрального Комітету СУМ -у "Авангард". А 8-9 листопада 1947 року відбувся у Мюнхені міжосередковий Здвиг СУМ-у в якому вз'яло участь 2000 сумівців та багато гостей. Дводенна програма з дефілядою, вільноручними вправами в супровід оркестри, концерти самодіяльних гуртків, спортові змагання, вистави драматичних гуртків, експонати малярських праць та видань і забави, - це там почалася традиція сумівських здвигів.
Після Німечинни в цей час СУМ поширився у скорому часі до Австрії, де було багато Українців у пересельничих таборах, та до Бельгії, де велике число молоді переїхало працювати у копальнях вугілля.
Між нами і другий основноположник СУМ-у у діяспорі, мій батько Пан Осип Волинець. Він розказував, що на початку 1948 року при помочі представників Осередку Сум-у в Австені, Горішня Австрія, друзів Миколи Карпія - бувшого політв’язня Католицької Церкви, і Степана Зорія - бувшого старшини УПА, він скликав основуючі інформаційні сходини СУМ-у на терені Вельсу, Австрія. Вписалося в члени СУМ 24 осіб, а 9 вписалося пізніше.
Друга Осипа Волинця вибрано на голову. Відбувалися проби хору викладалася історія та географія, відбувалися доповіді на політичні теми, та влаштовано Шевченківську імпрезу.
У початкових роках СУМ творила молодь у віці від 18-30 років. Але навіть у І-ому статутті говорилося про творення окремої категорії сумівського членства - юнацтва. Другий Конгрес СУМ- у в 1948 році схвалив проєкт про юнацтво СУМ і покликав до дії педагогічну Раду СУМ-у. В 1948 році відбувся 3"їзд для підготовки юнацьких керівників, а в наступному році в 1949 почалася організація перших юнацьких відділів. Перший юнацький відділ постав в Мюнхені із назвою "Батурин".
На той час СУМ нараховував 68 Осередки - у Німечинні 62, в Австрії 4 і в Бельгії 2, - з понад 6200 членів. Існували 52 стартових дружин, 30 хворів, 36 драматичних гуртків, 2 літературних, і 3 теренознавства.
У 1949 році відбувся масовий виїзд з Европи в далекі заморські країни - до Англії, Америки, Канади, Франції, Австралії, де розпочато створення ланок СУМ-у. До 4-ого Конґресу в 1951, СУМ мав понад 8000 членів, в около 200 осередках.
У 1949 Центральний Комітет СУМ нав’язав контакт з сумівцями в Австралії, які у більшості виїхали з Німечинни.
2 травня Центральний Комітет, уповноважив 3еновія Грабика створити Центр СУМ-у на Австралію. До тимчасового Центру також входили Петро Атаманюк, Василь Буряк. Перший Крайовий З'їзд в Австралії відбувся в травні 1951 року на чолі з В. Васильком від якого опісля керівництво перебрав Петро Сорока. У цьому році також засновано Осередок Мельборн.
Зі змісту архівів та з розмов з деякими старшими нашими сумівцями, які може більше не носять однострій, але кажуть, що він висить у їхній душі, я схвилювався тим, яка колесальна відданна праця була проведена у цьому Осередку. Немає на жаль часу розводитися про останніх 45 років життя цього імпозантного Осередку і треба застановитися на важливіших моментах, а особливо я думаю потрібно пригадати собі початки.
За ініціятивою сл.пам. друзів Петра Сороки та Юрія Венґльовського 14.1.51 в залі Ст. Люкас відбулися збори на яких основано Осередок СУМ-у в Мельборні і вибрано на голову друга Петра Сороку. На тих зборах були присутні друзі Петро та Юрій і 50 друзів, а між ними Г. Дацьків, Л.Томин, О.Нагірний, О. Василько, І. Стехівеький, В Рубаха, І. Білий, Т.Кривуля, Р.Гнатийко, П. Грудка, В.Бен та О. Мельник.
Патроном Осередку став геть Івана Мазепа. Ця назва була приділена у 1959 році коли спільнота відзначала 250-літгя з дня смерти цього великого сина народу. Пов’язано з цею темою була назва першого табору сумівського в Варбатон -'Батурин'. Цей табір також відзначується тим фактом, що друг Дикий позичив 100 фунтів на закуп таборового виряду.
В перші стадії існування з’організовано тільки дорослу молодь понад 18 літ. На Загальних зборах у 1959 році, де вибрано друга С. Лисенка на голову, рішено негайно організувати юнацтво. У тому році юдацтво СУМ зросло до 170.
Подруга Пундяк добре пам'ятає як з початку 60-их років Друг Сорока вписав її в СУМ і вона стала, після навчання Історії СУМ-у, виховником багатьох роїв. З початку їздила поїздом ночами їдуючи додому з Ессендону, Дендинонґ, Нюпорт, Ст Альбанз, аж поки не допомогли такі особи як, Марія Роман, Левко Томин, Пані Олійник, Наталя Венґльовська, Юрій Венґльовський, Олекса Василько, Пані Сорока і Христина Сорока , Пан Шиґидин, Льода Гундерук, Дмитро Моравський, Павло Сенів, Петро Цький, Ярослав Кулик, пані Лапан і Люся Лапан, Леся Поточна, М.Кочержук, пані Булка, пані Б. Коваленко, пан С.Шрч в Беналлі, і Лазурко в Водонзі, В. Чугай та пані Чавц у Моі Нюборо. Також були рої у Баляраті, Бічворті й Вантараті.
Архіви вказують на те, що в 1960 році було 14 роїв юнаків та 19 роїв юначок з назвами як Повстанці, Сіроманці, Запорожці, Орли, Дуби, Олені, Тури, Соколи, Русалки, Червоні Маки, Ластівки, Горлиці, Веселки, Лебеді, Фіялки, Лісові Мавки, Барвінок і Червона Калина. Нині ми маємо 10 роїв з виховниками, які присвячують свій час майже щотижнево для продовження сумівської традиції. Це довголітні виховники такі як, под. Ганя Полатайко, Богдан Герчажвеський, Текля Яворська, Славка Лаврівська і Тетяна Захаряк, Катерина Бурак та ще досить молоді, але завзяті, Юля Жабак, Христина Моравська, Касіяна Яворська та головна вихованця Катруся Орфіні.
17-ого листопада 1961року відбувся загальний збір з ціллю з’організувати Відділ Юнацтва. Пристутніми були також референти Юнацтва, друг Ю. Венґльовський, подруга І Нагірна, друг Стефан Рищак і виховниця подруга Юля Олійник. Вибрано до Булави: Павла та Осипа Рожиків, Славка Кулика, Петра і Миколу Цькуїв, Христю Сороку, Романа Занка, Лесю Лисенко, Люсю Лапан, Петра Федора, Богдана Красулюка і Михайла Когута. На внесок д. Петра Цькуя збір вибрав назву Відділу 'Львів'. Збір також виніс постанову, що кожного року в першу суботу листопада Відділ буде влаштовувати сумівську забаву під назвою Львівські Вечорниці, традиція яка залишилася до нині.
У 1963 році під головством друга Петра Сороки, закуплено 135 акрів землі на північний схід від Мельборну, над річкою Акерон, за 4 тисячі фунтів. Площу піднайшов друг В. Шевчук. У 1964 р. розпочато будову залі та їдальні, а у 1965/66 збудовано приміщення для першої помочі та запроваджено електрику. Перший Крайовий Здвиг СУМ-у, відбувся у Мельборні у квітні 1965 р, а в грудні 1965 р відбувся Крайовий Табір на площі Холодний Яр. 15.11.70 року при масовій участі членів та гостей (1200) відбулося посвячення Оселі, якій надано назву “Карпати”. На наші площі вже відбулося около 30 літних таборів, включно з 9 Крайовими Таборами. На таборі 73/74 р з ініціятиви друга Михайла Когута розпочато існування нової частини - Доросту Суменят, яке тепер офіційно увійшло у Світову структуру СУМ-у. Історичним був Спільний Табір СУМ-у /ПЛАСТ-у в 1985/86 та Світовий Злет СУМ-у. На таборі 1984 -85 започатковано нову традицію а саме таборовий Свят Вечір.
У 70-тих і 80-тих роках напрям праці скерувався до поневоленої України та поодиноких борців та присвячено багато уваги на виховання виховників та відповідні методи передання інформації про СУМ, як також способи втримання молоді від асіміляції і духовне відновлення. У 1976 з ініціятиви подруги Наталки Моравської з’організовано жіночий гурток “Надія”, який і до тепер відіграє велику ролю в Осередку. 12.1.79 вони перший раз влаштували “Вифлеємську Ніч”, якa мала дати сумiвській родині можливість відсвяткувати Різдво та передати молоді різдв’яні традиції. У 1978 році з ініціятиви подруги Тетяни Захаряк започатковано “День Юнацтва”, яке святкує Осередок кожного року у травні, щоб пригадати початки СУМ в Україні. 12.8.79 офіційно відкрито канцелярію СУМ в Мельборні. УГВ призначила місце в Укр. Народ. Домі для СУМ-у і ПЛАСТУ. Це був притулок для всяких засідань, і для збереження виховних матеріялів. У 1978/79 друзі Василь Хамула та Юрій Венґльовеький перепровадили важний політично-ідеологічний курс ІСПО, а у 1983 з інціятиви булавної Тетяни Захаряк та голови гуртка “Надія” под. Наталі Моравської з участю 18 юнацтва відбуто перший переходовий курс Старшого Юнацтва до дружинників, завершеним балем дебютантів. Пам’ятаємо 1980-ті роки також про Семінарі, Конференції, майстерні Виховників у більшості провадженими Михайлом Моравським та Стефаном Романівим і чисельні збірники матеріялiв приготовлениx ними та іншими людми, як Василь Хамула, Ірена Когут, Славка Жабак, з яких коли десятки осіб доповнили своє знання.
Осередок СУМ чи не найбілше знаний мабуть і навіть поза Австралією за плекання української культури через спів, танки і театер. Уже у 1952 році існувала танкова група під керівництвом інж Я.Булки, а від 1965 Пані Анна і Галина Цибульскі відновила танкову групу з 50 танцюристами. У 1970 перебрала танкову групу под Стефка Моравська Худяк, а від лютого 1975 року до 1995 року Керівником стала под. Наталя Іванів Моравська. Після ЗО років Танковиї* Ансамблем Верховина керує под. Соня Венде Камп і ця група-далї нас розвеселює.
У лютім 1975 створено Хор Черемош котрий там того року відсвяткивав 20-літгя свого Існування. Хто може забути такі виступи як на 1000 ліття Хрещення України та на Самостійних концертах.
Від 1951 року зорганізований Драматичний гурток кєрманчем якого був р. Гнатойко; а у 1961 році створено аматорський гурток Заграва який довгі роки був під керівництвом Ярослава Гевка, а тепер ще час від часу виступає і нині нас розвеселить.
У 90-тих роках СУМ далі старається керувати свою діяльність під гаслом Бог і Україна, далі вшановуємо українські традиції культуру та героїв, і можна без сумніву сказати що ми уважаємо себе ревними членами Українського
суспільства.
