Укуси комах, подряпини, відсутність душу, важкі наплечники та ранні вставання рідко асоціюються з відпусткою. Але для мене та шести інших членів Спілки Української Молоді в Австралії вони були частиною життя під час відпустки - десятиденної мандрівки вздовж західного узбережжя Південного Острова Нової Зеландії.

25-го вересня мельбурнська частина нашої групи була повна хвилювання й трепету, прощаючись з проводжаючими і проходячи на борт літака авіакомпаніїї Квантас в Тулламарін, який мав доставити нас до Крайстчорч в Новій Зеландії. Безпечно приземлившись та обговорюючи забавні наголоси в місцевій мові, ми попрямували до готелю, де нас вже чекали сіднейці. Після голосного та веселого привітання стало очевидним, що австралійсько-українська інвазія на Нову Зеландію розпочалася! Наш похід (чи "тремп", як говорять в Новій Зеландії) мав розпочатися 28-го в м. Нельсоні. Це дало нам кілька днів, щоб насолодитися відвідуванням магазинів та ресторацій Південного Острова перед тим, як вирушити в мандри. Новозеландці, певно, добре сміялися, побачивши сімох сумівців, які разом з наплечниками напхалися в маленький вен, їдучи південним узбережжям до Нельсона, з якого повинна була початися мандрівка. З наближенням ранку, яким повинна була початися подорож, все відчутнішим ставало наше хвилювання.

Наступного дня ми раненько встали і приготувалися до зустрічі з нашим провідником Стівом з New Zealand Nature Safaris. Познайомившись з неукраїнськими членами нашої групи, яка загалом мала складатися з 12 осіб, ми закупили необхідні продукти і вирушили до Національного Парку Катаранґа, щоб розпочати подорож. Немає таких слів, щоб описати красу, яку ми бачили на власні очі. Бурхливе море з чорними берегами, оточеними тропічним лісом за яким виднілися покриті снігом вершини, льодовики, гарячі природні басейни, дикі тюлені та пінґвіни, світлячки, що блимали своїми вогниками навколо нас, доки ми спали під виступом скелі, чисті озера, оточені пасмами гір, та бурхливі річки, які тут називають "creeks"(струмки)...Це було місце, де буяла пишна краса!

Слід сказати кілька слів про наше життя в цих краях. Спускаючись в ущелини, тримаючи паки на головах, піднімаючись в дощ на гору та навчаючись куховарити в невеликій бляшанці, здавалося, що вага домашніх труднощів незмірно зменшується. Тут було чисте повітря і дружня атмосфера, ми переймалися тільки тим, що нам треба дістати з наших наплечників та змістом меню на день. Наша група була чудовою, і ми скоро помітили, що неукраїнці дістали інтенсивний вишкільний курс нашої мови. Це часто було приводом до сміху та нескінченних запитань "як ви говорите...". Якщо західне узбережжя ніколи не чуло українського співу, то ми дали йому таку нагоду. Наша хода часто супроводжувалася багатьма піснями, які ми вивчили в сумівських таборах.

Ми закінчили подорож в Квінзтауні. А після кількох днів відпочинку та відмивання в душі ми повернулися в Крайстчорч, звідки мали вирушати додому. Наш вітальний комітет був на місці, виглядаючи сімох загорілих та загартованих сумівців, які привезли з собою не тільки мільйони укусів піщаної мошкари, але також і посмішки та приємні спогади про пережите!