Віра Гайдамаха: «Набагато простіше щочотири роки поборотись на якихось виборах, а зовсім інші якості треба проявляти в ситематичній, послідовній виховній праці з юнацтвом, на вишколах з дружинниками і т.д. А це останнє і є запорукою творення нового, здорового й стабільного суспільства»       Цього року виповнюється 20 років з дня створення Спілки Незалежної Української Молоді (СНУМ) і перше наше інтерв’ю з нагоди річниці ми вирішили взяти у подруги Віри Гайдамахи.        Подруга Віра була своєрідним «містком» між світовою сумівською структурою та СНУМом, а згодом й СУМом. І сьогодні є цікавим її погляд на процеси двадцятилітньої давності та їх наслідки. ..

Спілка Незалежної Української Молоді наприкінці 80-х — на початку 90-х брала активну участь у громадському русі, маніфестаціях, голодівках... Подруго Віро, спостерігаючи цей спалах активності, як Ви оцінюєте внесок СНУМу у здобуття Україною незалежності?

Вважаю, що він був великим. По-перше, це природно, що молодь відважно йде на „барикади”, а для суспільства – це стає локомотивом, щоб рух непокори мав напрямок. СНУМ стала плече в плече з політв'язнями, з відважними церковними діячами, які виводили УГКЦ з катакомб, й іншими борцями проти совєтської влади.

Відомо, що на початку 90-х Світовий СУМ скликав конференцію дружинників СУМ у Мюнхені і тоді було запрошено молодих активістів різних організацій з України. Потім ці молоді люди стали відомими журналістами, політиками і навіть депутатами Верховної Ради. Виникає два питання: а) чи справдилась надія на оті всі зустрічі і чи достатній був вплив отих зустрічей на українців з України; б) чи планувалось в кінці 80-х років створення СУМ в Україні, чи як середовище Світового СУМу бачило розвиток молодіжного життя на зламі десятиліть?

а) Думаю, що так. Це був початок, а перший крок часто буває несміливим, тому й великих надій не плекалося. Важливо було розпочати діалог і сподіватися на співпрацю в майбутньому. Ми не знали один одного, і уже в Мюнхені виявилося, що не розуміли один одного в деяких питаннях, хоч ми всі говорили українською мовою. Ми раділи тому, що в одному питанні ми порозумілися. Всі ми хотіли працювати для сильної незалежної української держави.       б) В принципі думка про створення СУМ в Україні супроводжувала нашу Спілку з 1946 р. Всі наші конгресові звернення, резолюції свідчать про те, що ми завжди думали про ровесників в Україні.       З 1985–го настав час „перестройки”, зміни в країнах Варшавського пакту, а головно - переміни, які відбулися в Польщі, з приходом „Солідарності” до влади. Все це дало нам можливість легально нав'язувати контакти з українцями як в тих країнах, так і полегшило нам пошук контактів з Україною. Центральна Управа СУМ активно використовувала ці можливості, ми ініціювали й співорганізували різні офіційні форуми, конференції, з'їзди та фестивалі в тих країнах (у Чехословаччині, Польщі, Мадярщині), на які приїжджали делегати, гості й артисти з України. При таких нагодах велися розмови і робилися плани.       Світовий СУМ не бачив тоді і тепер не уявляє розвиток нашої організації без активної участі України - як держави, так і окремих громадян чи організованої молоді.

Що вплинуло на рішення Вас і Вашого чоловіка переїхати до України? Чи не виникало бажання повернутися у Німеччину?

Проголошення Незалежності України. Ми їздимо до Німеччини в гості, там жити ми не бажаємо.

Чому, на Вашу думку, так мало представників української діаспори повернулося до України після здобуття нею незалежності?

Я думаю, що вони запустили об'єктивно більше коренів у країнах, де проживають. Коренями вважаю такі факти, як діти і їхні потреби в освіті, праця і кар'єри, започатковані до 1991 року. На превеликий жаль, до коренів треба й враховувати могили... Ці аспекти можна було б переорганізувати, але для цього треба внести зміни до державного законодавства в Україні. Але ми живемо в такій державі, де ще діють закони з 1928- 1970-х років. На жаль, українська держава не дуже переймається своїми громадянами, а тим паче українцями в діяспорі. Зустріч дружинників з молодими активістами з України, Мюнхен '90

Чи Ви брали участь у діяльності СНУМу?

Ні, не брала.

Чому, на Вашу думку, не всі СНУМівці стали СУМівцями?

Меншість, а то й одиниці стали сумівцями. Набагато легше спорадично робити демонстрації й щочотири роки боротись на якихось виборах, а зовсім інші якості треба проявляти в ситематичній, послідовній виховній праці з юнацтвом, на вишколах з дружинниками і т.д. А це останнє і є запорукою творення нового, здорового й стабільного суспільства.

Кого Ви знаєте із СНУМівців, які проявили себе в СУМі в Україні?

Це друзі Ігор Деркач, Мирослав Солдат, Андрій Соколов, Петро Кузів, Володимир Климентій, Ігор Симчич. Це ті друзі, яких я пам’ятаю і які були діяльними після 1995 р. в СУМі в Україні.

Які осередки новоствореного СУМу були найцікавіші на початку 1990-х? Що характерне для їхньої діяльності?

Львівський осередок був досить цікавий, але він від початку не відзначався працею з юнацтвом. Це змінилося, коли друг Ігор Симчич прибув до Львова. Калуський осередок - один з перших, який розгорнув працю з юнацтвом. Незабаром у Києві почали організувати юнацькі рої, і в Тернополі. Довгі роки ми мали цікаву групу юнацтва з міста Донецька. Більшість того юнацтва ходило в українську гімназію, де директором був п. Громовий, який дуже сильно надавав патріотичний акцент шкільній програмі й спрямовував своїх учителів, шкільних виховників та учнів на національний державницький світогляд.

Як світова організація Спілки Української Молоді долучалася до становлення СУМу в Україні?

Я відповіла на це вже у другому питанні. Додам тільки одну інформацію: дуже важливим принципом у нашій співпраці було, є і, маю надію, залишиться те, що члени Світової Управи СУМ діяли тільки тоді, коли зацікавлення до них виявляла Україна і конкретно запрошувала представників Світової Управи СУМ в Україну. Ми дуже звертаємо увагу на „голос – бажання” з України. Хрестини на таборі, Шестовиця '93

Чи маємо ми тепер організацію таку, якою хотіли її бачити на початку 90-х? Чи виконує СУМ поставлені перед собою завдання?

Щодо кількості членства – ні. Щодо якості виховної праці, думаю, що СУМ в Україні є на правильній дорозі.

Чим відрізнялася діяльність в Україні від діяльності СУМу закордоном?

У виховному процесі в діяспорі ми велику увагу звертаємо на українознавство. В Україні треба працювати над особистістю і суспільним вишліфуванням членства. В діаспорі добре розвинута співпраця з батьками, а в Україні цей відтинок праці далі кульгає. Улюблени табір подруги Віри, Шестовиця '93

Які маєте найяскравіші спогади сумування в Україні?

Найяскравіші спогади мої все ж таки пов’язані з таборуванням: в 1993 р. на Чернігівщині над Десною (це мій перший табір в Україні), потім у 94-му і 95-му роках у Делятині, літний табір в Березові. Радо згадую зимові табори на Вітряних Горах у Києві і один табір на Сокальщині. Взагалі, люблю більше зимові табори. Дуже сильні враження залишили ті табори, на яких юнацтво приймало християнські тайни Хрещення і Перше Причастя. Вдячно згадую співпрацю з бл.пам. отцем Августином Діткуном та сумування з отцем. Р. Мірчуком. Очевидно, ще не стерлися з пам'яті і деякі розчарування та деструктивні дії окремих членів, але я їх радше пам'ятаю для того, щоб захиститися краще в майбутньому від невдач, по-сумівському це також належить до „гартування”.

 
Розмову вела
подр. Іванна Голуб'юк
(Острозький осередок)