CYMnet Logo CYMnet Banner
News/Home
About CYM
Archives
Help
Other CYM Sites
For Sumivtsi Only
ВАДИМ КАРП’ЯК:
«Мені симпатично те, що зараз відбувається в українському культурному полі...»



Культура - це те, що постійно нас оточує у повсякденному житті те, що всі ми сприймаємо по-різному. Професійний погляд культуролога, програмного директора ФДР Медіасервісу - сумівця Вадима Карп'яка. 
Прізвище та ім'я Вадим Карп’як
Осередок Київський
Вік 32 роки
Час в СУМі 16 років
Сімейний стан, дітлахи Одружений. Є син Марко
Зайнятість працюю
Зайнятість в СУМі рядовий
Чому я в СУМі Бо не сподобалося в Пласті
СУМ для мене Спілка Української Молоді
Най-най сумівський табір/захід Мій перший табір у 1993-му (Шестовиця)
Улюблена музика Через специфіку роботи змінюється щотижнево
Улюблене чтиво Стрічки новин
Улюблене місто Ще не вирішив
Одним словом Тобто?


1. Як ти потрапив в СУМ і як це вплинуло на Твоє життя?
Моє потрапляння в СУМ мало доволі карнавальний характер - це трапилося на Різдво 93-го року уже минулого сторіччя. Я тоді вчився в Коломийській гімназії, і ми з однокласниками зібралися організовувати вертеп. А так як тоді ми були ще не зовсім повнолітні, то з нами було двоє старших, і одним з них був Ігор Симчич, який вже на той момент мав досвід сумування (він ще снумівець був). Ми так весело зіграли цей вертеп, я був Чортом, ходив тоді в оточенні двох прекрасних ангелочків. І ми тоді якось дуже здружилися цією командою і я тоді з Ігорем ближче познайомився. Після того він мені запропонував поїхати на якийсь вишкіл - це був перший сумівський вишкіл у 93-му році десь на Лівому березі в Києві. Вже там я детальніше дізнався, що таке СУМ.

Ну, а як це все вплинуло на моє життя? Складно сказати і оцінити, як взагалі щось впливає на твоє життя, тому що історія не знає умовного способу. Я не знаю, де б я зараз був і ким би я був, якби не СУМ, але так само я не знаю, що б зі мною трапилося, якби не багато інших речей. Це беззаперечний вплив і серйозний, але який саме - мені дуже складно сказати.

2. Яким є Твій досвід сумування і найяскравіші враження від життя в організації?
Досвід сумування на сьогоднішній день уже 16 років, тобто «веселий досвід сумування» – це такий штамп. Дуже часто, коли людям підносять там книжку чи диск (якимось знаменитостям, які не раз потрапляли в СУМ) і просять поставити свій автограф то найпоширеніша їхня фраза - «СУМ не сумуй», «З СУМом весело» щось таке. Тобто йде гра слів навколо слова «сум». Тому я теж цього не уникну – цей досвід був веселим. Складно мені так однозначно виділити якісь найяскравіші враження, тому що СУМ – це якась приємна ділянка мого життя: величезна і така, що як тільки згадуєш СУМ, відразу стає приємно. Але найяскравішим був перший табір. Він, напевно, у кожного сумівця найяскравіший. Це було влітку 93-го року, якщо я правильно пригадую, в Чернігівській області в селі Шестовиця. І там я вже дуже багато кого запізнав - мені так було тепло-тепло від того на душі. Коли згадую той табір, мені найприємніші ті моменти, коли я був звичайним таборовиком, а потім «дослужився» до першої кар’єрної сходинки – став впорядником у виховника отця Мірчука. З того часу я був і бунчужним, і виховником і десь там по господарській частині допомагав, і референтом, але оце, що мені вперше довірили бути впорядником, на моєму першому таборі - було, очевидно, найяскравішим враження.

3. Як, на Твою думку, молодіжні організації загалом і СУМ зокрема впливають на становлення особистості?
Так, як і їм належним чином «приписано» впливати на рівні з батьками, школою, церквою і вулицею. А п’ята точка – це молодіжні організації. І якщо взяти ці п’ять точок, то кожна з них сама по собі не може виховати повноцінну особистість - вони всі разом повинні працювати в комплексі, і тоді ця особистість буде повною, багатогранною, такою, як передбачає наш Правильник. І СУМ, відповідно, впливає таким чином, що дає відчуття спорідненості, яке не може дати інша така структура. Тому що сім’я дає якесь своє особисте родинне відчуття, вулиця – це зовсім інший вплив і зовсім інші зв’язки соціальні (зрештою вулиця тільки до якогось моменту – потім вона закінчується, тому що людина йде в університет, інститут і ці зв’язки якось слабшають). Церква теж дає характерні – релігійні і якісь інтуїтивні відчуття, школа теж – 10-11 класів і все, тобто тоді людей більше спогади пов’язують, а не якісь дієві нитки. А СУМ дає можливість від народження до смерті якось триматися в колі однодумців. Ясно, що чим більше цих кіл – тим ліпше. Але СУМ може супроводжувати людину від суменятка до сеньйора і ти завжди будеш знаходити якихось людей, які на твоїй хвилі, і з яким ти можеш щось творити далі. На мій погляд це найважливіша цінність молодіжної організації чи іншої громадської організації. Просто молодіжна громадська організація має той плюс, що ти від молоді і від дитинства в ній. Потім ти можеш обрати собі ще якусь громадську організацію. Це майже рівнозначно, але тоді прибирається оцей найприємніший пласт дитячих спогадів про ті самі табори, вишколи і переживання в рої.

4. Як ти можеш схарактеризувати культурне життя в Україні?
Я оптиміст і мені симпатично те, що зараз відбувається в культурному українському полі. Я далекий від того, щоб нарікати на те, що мало книжок, мало фільмів – їх завжди буде бракувати, тому що така натура людини, що її завжди здається, що чогось мало. Повірте, я знаю, що багато європейських націй, які перебувають в значно ліпшому культурному становищі, ніж Україна, також постійно скаржаться. Отож я бачу, що поступ є постійним, тобто навіть якщо порівняти ситуацію 10 років тому і тепер, то є величезні кроки вперед і тільки сліпий може цього не бачити. Інша річ, що українська натура така, що воліють люди прибіднятися і більше плакати, ніж робити, бо відколи я себе пам'ятаю у незалежній вже Україні, всі скаржаться не те, що дуже мало книжок українських, дуже мало й дуже мало. Але при цьому якось книговидавництво існує, видає і навіть конкурентноспроможне, не кажучи вже про музику. Єдине, що кінематографія, звичайно, в нас слабенька. Але це така загальна проблема – не тільки українців. І з театром – я не є такий великий спеціаліст в театрі, але мені здається найбільшою театральною українською проблемою, що актори не мислять по-українськи. Тобто коли актор виходить на сцену, він повинен грати свою роль, він повинен в неї вживатися і він повинен думати про те, як він передає цей образ в зал. А коли я приходжу в український театр, я часто бачу, що актор не думає про те, як в зал передати цю емоцію, а думає про те, як йому правильно текст сказати, тому що в житті він російськомовний – український текст для нього звучить якось неприродно, тому він постійно боїться щось не те ляпнути і через це псується вся картина. Це моє таке спостереження, але воно стосується винятково класичного театру, тому що є дуже непогані модерні постановки – там уже менше залежить від мови, а вже більше від жестів, міміки, дії, яка відбувається.

5. Які шляхи вирішення проблеми «форматності» в медіапросторі України, на Твою думку, є найоптимальнішими?
Це прокляте слово «форматність» – всі на нього так нарікають, неформат, неформат – мені здається, що це слівце уже з минулого сторіччя. Поясню, що я маю на увазі: кожна епоха, культурна в тому числі, вимагає якихось своїх підходів і своїх словників. Навіть і слово «форматність» втратило сенс, який ми в нього вкладали ще 10 років тому. Зараз повністю міняється карта сприйняття людьми культури. Тобто якщо раніше для того, щоб дізнатися, яка нова книжка вийшла, який фільм вийшов, музика яка з’явилася чи театральна постановка, то треба було бути включеним в якісь ці процеси, треба було мати людей, які цим цікавляться, самому цим цікавитися постійно, передплачувати купу журналів, газет, якось бути в цьому процесі. Зараз, завдяки Інтернетові, це все дуже спрощується. Ці бар’єри між отриманням інформації і людиною, яка її отримує, повністю зруйновані – заходиш і вибираєш, що тобі треба. І там же можеш навіть і вантажити, і читати, і дивитися, і слухати . І тому ця проблема форматності – вона зараз починає, мені здається, бути надуманою. Тобто все більше залежить від того, що людина хоче сама. Інша річ, що її, звичайно, можуть нав’язувати якісь речі, але для того в людини є голова на плечах, щоб вона думала, і в неї мусить бути якесь виховання – в тому числі і в організації вона це культурне виховання повинна отримати. Щоб знала, що їй потрібно, що їй цікаво і як це отримати. Зараз, якщо людина хоче слухати українську музику - нема проблеми отримати українську музику, нема проблеми подивитися фільми українською чи купити книжки українською. А ці постійні скарги на те, що щось не пускають на телебачення, ми не можемо побачити те, почути те… Телебачення і радіо вже не визначають культурну політику. Молоді люди визначають культурну політику самостійно. Мій приклад – яскраве тому підтвердження – я вже давно не дивлюся телебачення, бо мені там немає що дивитися. Нецікаво і взагалі – в мене маленька дитина, і я не маю часу дивитися телевізор. Але мене цікавить, наприклад, серіал «Доктор Гаус» - мій улюблений на даний момент серіал. Я з дружиною дивлюсь його регулярно, і всі нові серії ми завантажуємо з Інтернету, тому що вони там з’являються швидше, ніж дійдуть до телебачення. Тобто таким чином вирішується будь-яка проблема. Доступ до інформації є – треба вміти ним користуватися. А якщо людина вміє користуватися цим доступом, знає де і що шукати, то проблема форматності просто відпадає. На кожен формат є свій споживач.

6. А яким, на Твій погляд, є вплив масової культури на молодь?
Ця, як і форматність, фраза «масова культура» - ще один мовний штамп, яким лякають дітей, як Бабаєм, і молодь в тому числі. Я обстоюю ту думку, що словосполучення «масова культура» не є лайливим, це не є погане словосполучення і нічого поганого масова культура, в принципі, не несе. Якщо брати протиставлення «масова культура» і «елітарна культура», то не може все населення України бути елітарним – це нонсенс. Мусить бути масова культура – це одна з нових умов та передумов існування культури взагалі. Тому що з елітарної культури зароджуються якісь зразки і масова культура – це вже перероблена елітарна культура. Коли мене про це питають, я завжди наводжу такий приклад: є звичайні автомобілі, а є автомобілі Формули-1, спортивні боліди. Нікому в голову не спаде їхати містом на цьому боліді, всі їздять на звичайних автомобілях масового виробництва. Але при цьому боліди Формули-1 технологічно є необхідні. Автовиробники вкладають в них гроші, вони випробовують найновіші досягнення, найновіші розробки і потім, пересвідчившись у їхній доцільності, переносять ці найновіші досягнення й розробки Формули-1 у звичайні побутові масові автомобілі, якими ми і користуємось. Приблизно те саме відбувається і в культурі. Тобто є якась галузь культури елітарна, авангардна, яка поки що видається незрозумілою. Але з часом її елементи і приживуться, і будуть перенесені в масову культуру. Найкраще це можна побачити на прикладі живопису – як імпресіонізм і експресіонізм був свого часу просто фурором, проклинали цих художників, ніхто не хотів на них дивитися, а тепер це просто один з еталонів – це класика. А те, що роблять сучасні художники, багатьом не вкладається в голові. Тому немає такої проблеми. Масова культура повинна бути і українська масова культура – це те, до чого ми повинні прагнути і чого насправді зараз нам бракує. Я тільки за те, щоб українська масова культура була якнайкраще представлена в сучасному житті. Геніальний Зеров трохи різко, але правильно сказав колись про те, що українська стане нормальною мовою вжитку тоді, коли нею будуть розмовляти повії і злодії.

7. Як відомо, сумівці беруть активну участь у розбудові Кузні – території українського формату в Унежі. Як ти ставишся до цього проекту?
Я там участі не брав, я тільки про це знаю з того, що мені знайомі розказували, які там активно працювали, і з того, що я читав. Загалом моє ставлення позитивне, тільки, чесно кажучи, назва «Кузня» не дуже подобається. Тому що кузня – це те, де молотом і кувалдою працюють, іскри сиплюються, гарт відбувається. А культура не завжди вимагає такого різкого підходу – інколи хочеться тиші, спокою і усамітнення. Але це лиш не мовному рівні.

8. Як, на Тою думку, може вплинути СУМ на розвиток сучасної української культури?
Наскільки я пригадую наш Правильник, СУМ не ставить собі за мету впливати на розвиток сучасної української культури, СУМ ставить собі за мету виховати повноцінних, активних і свідомих громадян цієї країни і не тільки цієї країни, які природнім чином тоді будуть впливати на її розвиток. Тобто завдання СУМу виявити особистість людини, і щоб вона цю особистість могла через СУМ в тому числі проявити. Якщо ця особистість буде себе проявляти в якихось культурних напрямках – прекрасно, таким чином тоді СУМ зможе впливати. Але безпосередньо ставити собі завдання впливати на культуру – неможливо, культура – це не економіка, де можна якісь графіки і формули пропрацювати, це занадто аморфне поняття, єдино правильного визначення якого немає. Тому я не сказав би, що СУМ повинен якось впливати на українську культуру. Сам факт існування Спілки є елементом культури, і якщо наші члени виростуть до того, що вони зможуть як творча одиниця впливати на цю культуру, то це буде прекрасно.

9. Останнім часом в організації активізувалися культурники, які Твої думки щодо майбутнього цієї дружини в СУМі, які поради можеш дати культурникам для розвитку?
Не вважаю, що маю право в інтерв’ю давати якісь поради, але якщо питання стоїть так, то маю побажання, щоб культурники не «зашорювалися». Культура – це все, що нас оточує. У всьому можна знайти елементи культури – як безпосередньо, так і опосередковано. Тому не хотілося б «зашорення» в тому, що можна вважати культурою, а що – ні. Це, звісно, дуже інтуїтивно, але культурник повинен мати широкий світогляд, щоб могти оцінити якісь явища і речі з різних боків, щоб можна було давати тверезу оцінку.



 

Розмовляла-списувалася
Подр. Віка Коляда
(Тернопільський осередок)

Новини | Про СУМ | Архів | Довідник | СУМівські Cайти |
Електронна Пошта | Сторінка Виховників | Крилаті |
Легальне | Приватна інформація | Пишіть нам

Copyright © 1999-2017 Спілка Української Молоді. Всі права застережено.