CYMnet Logo CYMnet Banner
News/Home
About CYM
Archives
Help
Other CYM Sites
For Sumivtsi Only
Стефан Романів:
«Багато ще не виконано, але дух панує, а це важне…»


Напередодні відзначення 75-ліття великого Голодомору, в «СУМівських бесідах» ми зустрічаємось із Стефаном Романівим – І заступником Голови Світової Управи СУМ та Головою Міжнародного комітету з відзначення 75–ї річниці Голодомору 1932-33рр., який створено при Світовому Конгресі Українців.

Друг Стефан чи не найбільше із сумівців знає й орієнтується у питаннях щодо державної політики відносно Голодомору. Сьогодні це основна тема нашої розмови…

Прізвище
та ім'я
Стефан Романів
Дата і місце народження 12 листопада 1955 року, Мельбурн, Австралія
Осередок СУМ Осередок ім. гетьмана Івана Мазепи в Мельбурні
Становище в Спілці Української Молоді І–ий заступник голови Світової Управи СУМ, колишній голова та головний виховник Крайової Управи СУМ в Австралії та голова та головний виховник осередку СУМ ім. гетьмана Івана Мазепи в Мельбурні, комендант ІV Світового Злету СУМ у Римі 1988 року.
Час членства у СУМі 42 роки
СУМ для мене це... СУМ для мене – це, після родини, основне місце, де я виховувся і далі виховуюся
Діяльність поза межами організації Основне місце роботи – екзектувний директор Community Languages Australia. Громадська робота – екзекутивний Секретар Світового Конґресу Українців, голова Союзу Українських Організацій Австралії
Життєве кредо Будь творцем, а не жертвою історії!


На Вашу думку, наскільки зріло, усвідомлено Україна підходить до відзначення 75-ліття Голодомору?
Великий крок взятий коли Міжнародний Координаційний Комітет Світового Конґресу Українців з відзначення 75-ліття Голодомору, Президент Країни, Міністр Закордонних Справ України погодилися на те, що по закінченню відзначення 75-ліття Голодомору починається безперервний процес та праця до того часу, поки світ не визнає Голодомор актом ґеноциду проти Українського Народу і великим злочином проти людства. Часто бувало, що кожних 5 років відбувались відзначення, а між тим не була жодної скоординованої праці.

Наше спільне завдання – постійно працювати, акцентувати увагу на справі Голодомору і залучати якомога більше громадськості до того процесу. Це якраз показує, що народ пам’ятає, вивчає своє минуле і робить все можливе, щоб пригадати всі кривди, які тодішня сталінська комуністична влада вчинила проти нашого народу.

Зрілість і усвідомлене сприйняття проглядаються в тому, що Президент та уряд ставлять у списку пріоритетів вивчення питання Голодомору, міністр закордонних справ України дає директиву дипломатам відповідно працювати, щоб проводити просвітницьку роботу серед держав світу. Після звернення СКУ до Президента України про спільну роботу з відзначення 75-ліття Голодомору, ми отримали не лише згоду, але і практичну підтримку.

Служба безпеки України відкриває архіви СБУ з питань, які стосуються Голодомору, а в.о голови СБУ В. Наливайченко у своєму інтерв’ю підкреслює, що народ має право знати правду і, що треба будувати таку Службу, де її члени не відчуватимуть себе понад народом. Міністр культури одразу забезпечив співпрацю в ході проведення акції „Незгасима Свічка” по Україні. Відстоювання нашої спільної позиції на міжнародних форумах чи в ООН, чи в ЄС – це також доказ зрілості.

Проте дехто ще не зрозумів, що Україна має право на свою позицію у справі Голодомору, що негативне ставлення Російської Федерації, постійне шантажування, бойкотування резолюцій по питанню Голодомору – це не тільки не дозрілість, це слабість характеру, слабість обстоювання правди, це дальше танцювання на гробах жертв Голодомору. Російська влада (хоч треба розуміти, що не всі росіяни обстоюють позицію влади) постійно ховається від правди. В Росії є, напевно, багато людей, які готові погодитися, що це був геноцид, але бояться висловитися. Візьмемо, наприклад, хоч би міжнародну акцію „Незгасима свічка”, яка відвідала 33 країн світу. Єдина країна, де була заборона або застереження щодо проведення – Росія.

В Україні, принаймні, можна висловити свою думку, відбуваються вибори (потрібні чи не потрібні), панує атмосфера демократії. В Росії цієї демократії бракує.

Можна було багато більше осягнути в часі тих відзначень, але думаю, що спільно ми зробили деякі поважні кроки і будемо їх далі спільно робити. Нашим спільним обов’язком є відкриття правди світові.


Якою є Ваша оцінка діяльності громадськості та влади у підготовці до відзначення Голодомору?
Як Вам напевно відомо, Міжнародний координаційний комітет Світового Конґресу Українців підписав меморандум співпраці та спільний робочий план із Секретаріатом Президента України та Українським інститутом національної пам’яті про виконання прийнятих рішень. Праця поділена на різні частини: просвітницька робота, спорудження меморіального комплексу в Києві, видавнича діяльність, створення Книги Пам’яті. Метою такого меморандуму є не тільки спільна праця, а й взаємоконтроль.

Ділянки праці були і далі є такі:

  • Визнання Європарламентом Голодомору злочином;
  • Робота по внесенню Резолюції в ООН у 2008 році;
  • Визнання парламентами країн світу Голодомору геноцидом;
  • Спорудження меморіального комплексу пам'яті;
  • Проведення мистецьких турів і виставок в ООН та у столицях світу;
  • Видання національної Книги Пам'яті;
  • Освітні питання;
  • Юридичні питання;
  • Інформаційні кампанії у міжнародних організаціях
  • та інші справи.

Спільно з владою ми чимало осягнули. Всі, хто за те відповідав працювали на високому рівні.

Ми бачимо, як багато значення надавав питанню Голодомору Президент України Віктор Ющенко – він не допускав у цьому питанні компромісів. Віце-прем’єр Іван Васюник, міністр закордонних справ Володимир Огризко, міністр культури Василь Вовкун, в.о. голови СБУ Валентин Наливайченко та інші поставилися до справи з повною відповідальністю. Результатом цієї праці буде Книга Пам’яті, меморіальний комплекс, буде складено списки обвинувачених, юристи подали свою аргументацію для визнання Голодомору актом геноциду.

Раніше, за часів прем’єрства Віктора Януковича, були скорочені всі державні кошти, пов’язані з відзначенням річниці Голодомору.

Нещодавні соціологічні опитування по областях України показують, що за останніх 18 -24 місяці набагато більше стало людей, які знають про Голодомор та визнають його ґеноцидом. Бачимо з Указів Президента, що області повинні проводити роботу по пошуку архівних матеріалів, подавати прізвища людей, що пережили Голодомор для вписування до Книги Пам’яті.

Багато ще не виконано, але дух панує, а це важне.


„Свічка у вікні”, щорічне відзначення останньої суботи листопада Дня пам'яті жертв Голодоморів, меморіальний комплекс загиблим від Голодомору, заходи на міжнародній арені щодо визнання Голодомору геноцидом… В якому напрямі, на Вашу думку, розвиватиметься тема подій 1932-1933 року у наступних роках, і які найважливіші кроки ще варто здійснити?
Просвітницька праця, записування спогадів очевидців, обвинувачення тих, хто вчинив цей злочин та, нарешті, на підставі цього, міжнародне визнання Голодомору ґеноцидом. Всі ці елементи важні, бо треба інформувати світ, вчити наших дипломатів, які по країнах своєї праці мусять впливати на уряди світу, діаспора мусить підтримувати акції і вимагати для добра людства, що ті, яких вони вибирають до уряду, оцінюють Голодомор як злочин і тим кроком творять краще майбутнє.

Дипломати відіграють важну роль – їх активність або брак її в питаннях поширення справи Голодомору та шукання підтримки держав, в яких вони працюють, свідчить про їхнє бачення України та побудови державності України. Брак підтримки в цій справі непростимий, бо діє проти українізації та поширення національної думки, показує брак бажання вивчати минуле, щоб будувати краще завтра не тільки для України, але і для людства.

Перед нами всіма багато роботи, але як я вже раніше згадував, ми переходимо на постійний процес праці, щоб добитися визнання Голодомору геноцидом.


З Вашої ініціативи спочатку у діаспорі, а тепер і в Україні мандрує «Незгасима Свічка». Що найважливішого вдалося осягнути цією акцією і чи відомо Вам, як вона вплинула на українських дипломатів, що супроводжували її?
Проста відповідь. 34 посли та інші дипломати брали участь у цій міжнародній акції. У всіх тих країнах, де відбулися відзначення, проводилася просвітницька робота. Це нас всіх об’єднало.

З іншого боку, воно також змусило Російську Федерацію знову докладати зусиль, щоб перешкодити поширенню інформації про Голодомор та знову виставити себе перед світом тим страшним вовком. Писанина російської дипломатії із закликом до парламентарів різних країн світу не підтримувати акції – не вдалася. Наприклад, в Австралії ми провели велику пропагандивну акцію і все таки резолюція була подана до Австралійського Парламенту. Понад 20 членів парламенту прийняли Свічку, преса писала по страшний Голод, а у відповідь російське посольство пише: „Свіча ділить нас і наші відносини між Росією та Україною!” Примітивні аргументи Росії довели до більшого зацікавлення у світі і тому ми дякуємо за рекламу і далі кажемо, що „Україна пам’ятає! Світ визнає!”

А щодо співвідносин, про які Російська Федерація згадувала, то відповідь президента Медведєва на запрошення Президента України прибути на відзначення 22 листопада 2008 року до Києва є ще одним доказом браку доброї волі та вивищення себе над усім.

„Незгасима Свіча” своє зробила. Тепер починаємо світову акцію „Свічка Моління”.


Виглядає так, що найважливіші акції та заходи відбуваються за сприяння, чи, принаймні, за участі української влади. Чи зможуть якось вплинути на ставлення до подій 75-річної давнини ймовірні зміни в ешелонах влади (в результаті парламентських чи президентських виборів)?
Думаю, що теперішня влада показала, що серйозно ставиться до питання не тільки відзначення 75-ліття Голодомору, але й розуміє, що визнання Голодомору геноцидом – важливий політичний, психологічний та духовний момент, і дорога до цього визнання – це державобудівний процес. Як голова МКК СКУ можу навести багато прикладів, коли ми з представниками владних структур обговорювали питання, висловлювали протилежні думки, але були і є налаштовані на вищу мету. Я можу сказати, що бачив зсередини, як приймалися ті чи інші рішення та які докладалися старання. Пригадується мені один момент, коли я був у віце-прем’єра Івана Васюника на нараді з тими, хто відповідає за спорудження меморіального комплексу в Києві – пам’ятника, музею і т.д. Були там такі, які скептично ставилися і не вірили, що це здійсниться. На тій нараді я бачив, як тяжко в Україні робити велику справу. Проте віце-прем’єр недвозначно поставив питання будови: „Президент України і ми як уряд віримо в цей проект, і він буде здійснений. 22 листопада цього року відкриється цей меморіальний комплекс”.

Тепер вернімося до урядування Віктора Януковича – бюджетні гроші, призначені на цей проект уряд відібрав – на справу відзначення 75-ліття Голодомору у бюджеті майже нічого не залишилося. Політична діяльність припинена в цій справі. Чому? Тепер кожний читач нехай дасть собі відповідь – маючи інший уряд, чи вони зможуть якось вплинути на ставлення до подій 75-річної давнини та дальші процеси для визнання його Геноцидом?


Як Ви оцінюєте участь молодого покоління українців в Україні та у діаспорі у поширенні правди про Голодомор? Чи існує зацікавлення цією темою серед молоді?
Ми бачимо, що в діаспорі молодь цікавиться темою Голодомору. Треба лише глянути на маніфестації, які відбулися цього року, на акцію „Незгасима Свічка”, на різні імпрези, присвячені жертвам Голодомору. Молодь брала в цьому активну участь, бо пересічна молода людина – це добра людина, людина, яка має певні вартості та шукає правду. А про Голодомор тепер правду не сховаєш. Довгі роки за часів комуністичної влади правда приховувалася, правда викручувалася. Сьогодні, коли СБУ відкрила архіви про Голодомор, коли очевидці тих часів говорять про їхні страшні пережиття, молодь хоче викрити всю цю брехню, це приниження гідності людини, це зловживання владою. Сталін та його режим мають нести відповідальність за ті злочини проти людства. Молодь хоче це світові сказати. Їхня українська гідність вимагає виправлення всієї тієї брехні, яка твердилась і далі продовжує стверджуватися.

Молодь не сліпа і не дасть себе обдурити. На мою думку, молодь, шкільна дітвора повинні вивчати ці питання, а ми бачимо, що нинішня молодь як в Україні так і в діаспорі переймається цією справою. Молодь також вміє розрізняти між владою, яка була при кермі в цей час, тобто сталінською комуністичною владою, яка терором, голодом та насильством панувала.

Молодь також бачить, що не всі росіяни заперечують цей злочини проти людства. На жаль, російська влада ще до такого рівня не доросла. Це видно з їх виступів в ООН, Європарламенті та на місцях, коли вони оправдують або вияснюють ситуацію.

Молодь на те все дивиться, реагує, оцінює, і тоді робить те, що потрібно.


Відомий дослідник Голодомору, американець індіанського походження Джеймс Мейс казав до українців: «Ваші мертві вибрали мене». Сьогодні Ви, народжені у Австралії, намагаєтесь поширити правду про Голодомор у світі. Чим для Вас особисто є ці події?
Бог працює різними способами і ми самі нічого не робимо. Це Бог нас провадить. Хочу думати, що ми всі несемо відповідальність перед тими 7-10 мільйонами, половина з яких були дітьми, щоб повідомити світ про цю трагедію, і також, що ми, віруючі люди, перед Богом несемо відповідальність. Бог дав життя, треба це шанувати, а коли хтось не шанує, руйнує і вбиває – тоді треба діяти.

Я мав нагоду переглянути деякі архіви того часу в архівному центрі СБУ. Коли читаєш деякі протоколи, де засуджено невинну людину, за те, що вона, мати, коли прийшли все з хати забирати, просила: „Лишіть дітям хоч щось їсти”, а у відсіч чиновники подали скаргу і її засудили, це також дає людині розуміння, що не можна казати „моя хата з краю”, треба діяти, треба ставати в обороні тих, які не могли себе охороняти або захищати.


Насамкінець. Сумівці, й Ви зокрема, активно задіяні в різноманітних ініціативах, пов'язаних з тематикою Голодомору. Чи, на Вашу думку, СУМ як молодіжна виховна організація повинна додатково опрацьовувати тематику Голодомору у своїй діяльності? І якщо так, то в якому напрямку слід діяти?
Сумівці, пластуни, вчителі повинні слідкувати за тим, які матеріали вже існують для вивчення теми Голодомору. Ці матеріали, разом з іншими, свіжими, новими архівними даними, комп’ютерними розробками і т. д. повинні бути частиною виховних програм. Молодечі організації повинні заохочувати вивчати питання Гoлодомору, студенти повинні писати свої дослідницькі роботи, твори. Мають творитися групи, які будуть постійно і систематично шукати прихильників, працювати серед політиків, ЗМІ, проводити акції, конференції, семінари для неукраїнців. Наші дружинники повинні працювати над тим, щоб у шкільних програмах в Україні та діаспорі була представлена тема Голодомору. Але, мабуть, найважніше, щоб ми не переставали діяти: запалімо свічку, запросімо очевидця на сходини, вшануймо жертв Голодомору. Бо на плечах наших молодечих організацій та молоді лежить майбутнє.

Щоб ми не давали забути, щоб Україна пам’ятала та світ визнав!

Новини | Про СУМ | Архів | Довідник | СУМівські Cайти |
Електронна Пошта | Сторінка Виховників | Крилаті |
Легальне | Приватна інформація | Пишіть нам

Copyright © 1999-2017 Спілка Української Молоді. Всі права застережено.