Святослав Липовецький: «Слід "Великого Бажати!"»       Днями завершується каденція чинного Голови Крайової Управи СУМ в Україні друга Святослава Липовецького. Безперечно, що Святослав – вельми знакова і непересічна особа в організації, відповідною є і його каденція. Отож, балакаємо про організаційну діяльність, втілені проекти, особисті візії і не тільки :) ...

Друже Святе, як розпочалося Твоє СУМування? Чи припускав Ти на певних етапах, що очолиш організацію на крайовому рівні?

Коли я закінчував школу, то почав цікавитися організованим життям, і мене приваблювали організації, які якимсь чином декларували в своїх засадах прихильність до українського націоналізму. Коли ж вперше почув про СУМ, то особливо захоплення не виявив – з назви мало що можна було дізнатися, а інформації про нашу організацію в Україні є надзвичайно мало.      Переломний момент відбувся 24 серпня 1996 року, в 5-ту річницю незалежності, я познайомився з сумівцями, й отут зрозумів, що є ряд організацій, які мають подібні ідеї, але фундаментальна різниця була в людях. Сергій і Світлана Підмогильні, які організували осередок в Тернополі надзвичайно жертовно нам посвячувалися. Вони були Виховниками чи навіть Хресними Батьками для нас багатьох - тоді юних й дуже піддатливих на різні ідеї, часом й провокативні.

Що спонукало Тебе номінуватися на Голову Крайової Управи діючої каденції? Які цілі Ти ставив перед собою та організацією?

Було багато різних причин, але скажу про одну – в залі на Крайовому Зборі було багато молодих дружинників, яким мені раніше часто доводилося пояснювати принципи «якщо не я, то хто» й ряд інших правильних речей… Збір був тим моментом, коли треба було брати відповідальність, бо якщо б я не погодився, то не було б сенсу щось після цього вчити інших.      Щодо цілей, то основним було «оздоровити» організацію – на той момент було ряд непорозумінь, дещо занедбано. Я був свідомим, що за одну каденцію можна буде лише поставити певні акценти, сподіваюся, що щось та й вдалося.

За час Твого головування дуже багато було зроблено у різноманітних напрямках діяльності організації. Які пріоритети Ти ставив у діяльності Спілки?

Було кілька завдань: інформаційний напрямок, який мав забезпечити достатній рівень комунікації всередині організації, але й також ширше представлення нашої діяльність назовні; розширення розмаїття заходів, перш за все - для дружинників; згуртування членства навколо різноманітних організаційних проектів. Було й інше, що я описував у своїх листах до членства, які були підготовлені в кінці 2007 та 2008 років. Не все, очевидно, було добре виконано.      Водночас, я хочу, щоб ми усі розуміли, що можливо ми мали успіхи в «горизонтальному» напрямі – розширивши певні види діяльності. Але ми зовсім не поглибилися в базових для нас сферах – виховництво, організаційна структура. Ці фундаментальні речі ми не змогли розвинути, а часто й десь занедбали.

За останні 2 роки у СУМі активізувалася дружинницька діяльність. Яким Ти бачиш її подальший розвиток?

Ми надзвичайно сильно потребуємо дружинницької структуризації, оскільки членство, а це здебільшого дружинники, повинне бути задіяне в діяльності Спілки. На разі я бачу активність культурників й меншою мірою ратників. Тут дійсно зроблено великий поступ й крайові заходи цьому є підтвердженням.      Щодо розвитку, то мені бракує формального оформлення структури дружин: створення правильників, обрання управ, чітка система членства в дружинах та плани праці. Бачите, я б хотів мати якісь гарантії, що те, що сьогодні засновується матиме своє життя й через 5 років, 10 й далі. І це є важливе питання та виклик – чи дружинники, яким сьогодні від 19 й до 23, які організовують дружини, готові й в 30 чи 35 років розвивати та проводити свою діяльність?

Між усіх проектів, втілених під час Твоєї каденції, який найцікавішим для Тебе? Який, на Твою думку, є найбільш вдалим?

В різних сферах було щось добре. В інформаційній – обіжник «Напрям-Україна», бо він охопив велику кількість сумівських адрес, було також ряд добрих прес-конференцій. Подобалися видавничі проекти – бо від коміксів (у книжковому та газетному варіанті) до сумівських буклетів, вони отримували дуже позитивну оцінку ззовні. До цього варто додати й електронні проекти – CYMwiki та «СУМівську бесіду». Вважаю, що були дуже якісно змістовні зимові табори й, очевидно, що позитив є у відновленні мандрівних таборів. Також ми мали позитивні відгуки про виховні табори, й це теж дуже важливо. Серед проектів, які ми не планували, але які вдалися, варто згадати «Великодню Писанку», зустріч дружинників на Маківці. В організаційному плані є абсолютним успіхом, що з’явився осередок в Острозі.      Але, що є найбільш вдалим? Мені здається, що зараз є активним покоління, яке з’явилося десь в 2004 (я прив’язую це до табору «ДНД-ІІ»). Вони стоять за дружинницькими проектами, організацією осередку в Острозі, були в командах таборів. І мені дуже залежить щоб це покоління вистояло й запропонувало організації нову форму діяльності. Ми часто втрачаємо сумівців після того, як вони завершують університетське навчання, тепер же є дієве покоління, яке в цей час завершило чи завершує своє навчання. Я не сумніваюся, що ряд осіб залишаться й надалі такими активними, але хочеться, щоб вони збереглися не лише як окремі особистості, але власне як покоління. Їхня активність й зайнятість в ці два роки є на мою думку найбільшим успіхом.

Що дав Тобі особисто досвід головування?

Не маю відповіді на це питання. Напевно варто щоб пройшов якийсь час, в іншій сфері попрацювати, щоб вповні оцінити цей період.

Нещодавно вийшла друком Твоя книга "Червоно-чорне: 100 бандерівських оповідок". Розкажи про неї.

Колись ми організовували акцію «Доба», на якій ми усім учасникам роздали «Нарис історії ОУН» Мірчука й вказали сторінки, які варто прочитати. Усім сподобалося. Але якось я зрозумів, що всім подобається, але ніхто більше не читає, тому я зробив таку універсальну книгу, де б короткими історіями було подано історію організованого націоналістичного руху від 1920 по 1991 рік. Тут є атентати й комічні історії, імена й найцікавіші моменти біографії провідників, звичайних членів організації, історії з часів польської, німецької та радянської окупації є й згадки про діаспору. Близько 20-ти текстів – це спогади учасників тих подій.      Сумівська діяльність для всього членства є громадською, але оскільки для мене це було сказати б «на професійній основі», то я мав би знайти свою «громадську нішу», цим виявилися книга та ряд публікацій в пресі.

Перед наступним Головою КУ стоятиме завдання не з легких – щойнаменше втримати теперішній рівень активності і дієвості СУМ в Україні. Яким Ти бачиш наступного Голову?

Мені здається, що є 3 важливі речі, коли ми говоримо про провідництво (не залежить на крайовому чи осередковому рівні): мати системне бачення, широкий кругозір, щоб розуміти природу речей, які відбуваються, а також й мати конкретні ідеї; мати силу волі, щоб втілювати ці ідеї в життя; бути достатньо «вільним» в емоційному плані, щоб могти налагоджувати добрі стосунки з оточуючими. А поза тим, як вчив нас Стецько та Сліпий – слід «Великого Бажати!»      Але, коли ми говоримо не про теорію, а про реальність, то думаю, що наступним Головою буде людина, яка готова хоча б на два роки присвятити себе СУМу. На жаль, багато хто має такі задатки, але майже не має тих, хто дійсно готові це робити…

Якою буде Твоя подальша діяльність у Спілці?

Є багато проектів, які б я хотів втілити на різних рівнях – від осередкового й далі. Тому, думаю, що не загублюся :).

 
Розмову вела
подр. Олька Пітулей
(Івано-Франківськ-Лондон)