Денис Степанов:
«В СУМі бачу надію на виховання української молоді»
|
Прізвище та ім'я
|
Денис Степанов
|
Осередок
|
Київський
|
Вік
|
26 років
|
Час в СУМі
|
З 1 квітня 2008 року
|
Сімейний стан, дітлахи
|
Ще неодружений
|
Зайнятість поза СУМом
|
Викладач у ВНЗ
|
Зайнятість в СУМі
|
Заступник голови Київської МО СУМ в Україні, суспільник, виховник
|
Чому я в СУМі
|
Поклик серця і відчуття обов’язку перед Україною
|
СУМ для мене
|
Спосіб життя
|
Най-най сумівський табір/захід
|
ХІІІ Крайовий з’їзд СУМ в Україні
|
Улюблена музика
|
Лірика
|
Улюблене чтиво
|
Історична література
|
Улюблене місто
|
Підволочиськ (Тернопільська область)
|
Одним словом
|
Все буде добре!
|
|
Як Ти потрапив в СУМ?
|
Шлях мого «потрапляння» в СУМ був тривалим. Вперше сумівців я побачив на відкритті виховного сезону 2004-2005 років - на збірці, що відбувалася на стоянці недалеко від храму св. Василія Великого у м. Києві. Одразу стало цікаво, і я відчув певний потяг до незнайомих мені людей, які, одначе, робили речі досить знайомі. Чому знайомі? Бо я 4 роки прожив у військовій частині, тому з дитинства люблю військовий впоряд.
 Після того я поступово почав знайомитись з сумівцями. Мабуть, першою, з ким я познайомився, була подруга Неля Лавріненко, яка тоді мешкала з дівчиною з молодіжної спільноти Львівської площі - тоді я був активістом тієї спільноти. З часом кількість знайомих сумівців неухильно росла, а те, чим вони займаються, ставало все ближчим і ріднішим.
 Поступово молодіжна спільнота почала розпадатися, а я, як людина, що не може без колективу, почав шукати гурт, де зміг би реалізувати свої мрії. Так, на відкритті виховного сезону 2007-2008, я пішов глядачем на збірку. Не знаю чому, але в той день я був святково одягнений - костюм, вишиванка. До мене підійшов друг Павло Євтушок, вручив прапор і сказав: «Тримай, будеш сьогодні хорунжим!» Я був дуже здивований, але до нової ролі поставився відповідально.
 У жовтні чи листопаді я почав ходити на сходини, долучатися до різних акцій, а 1 квітня 2008 року написав заяву в Київський осередок.
|
Що Тобі подобається в Організації найбільше?
|
Найбільше мені подобаються ідеалістичні засади Організації. Сам не знаючи того, але вже давно на світ я дивлюсь ідеалістично. Так мене виховали батьки, це мені заклали в рідній школі, цьому вчить церква, це я знайшов в СУМі. Крім того, тут я знайшов ще одне, чого мені не вистачало в Києві - патріотично налаштовану молодь. Потяг до патріотичного руху відчував давно, частково його компенсувала церковна молодь. Проте я постійно відчував потребу чогось більшого, дієвішого, кориснішого. Всі ці речі я одержав в СУМі.
|
Чим, на Твою думку, СУМ відрізняється від інших молодіжних організацій?
|
Я не надто знайомий з іншими організаціями, але розповім, чим мене вразив СУМ, що я в ньому знайшов. Насамперед - відчуттям родинності. Коли я тільки почав «сумувати», і спілкувався з дуже малою кількістю людей, був просто вражений родинною атмосферою, яка панувала серед сумівців. Досі дуже люблю слухати історії старих сумівців (кажучи «старих», маю на увазі людей, які в СУМі набагато довше, ніж я). І хоча в цих розповідях я багато кого не знаю, але слухаючи їх, відчуваю причетність до чогось легендарного.
 Особливо ця родинність відчувається на крайових заходах - з’їжджаються люди з різних куточків України, але вони є єдиними і різними, як будь-яка родина. Знаю це з досвіду власної родини, яка порозкидана не тільки по всій Україні, але й поза її межами. Проте, в родині погляди на якесь питання можуть сильно відрізнятися, а в сумівців світогляд дуже схожий.
|
Зараз Ти дуже активний у сумівському житті. Як гадаєш, що може «заважати» активності і якими мають бути шляхи подолання таких факторів?
|
Активний, бо прийшов в СУМ недавно, тож намагаюсь надолужити згаяне. Активності ж може завадити будь-що. По-перше, насиченість громадським життям. Яким би класним воно не було, але коли його дуже багато, то людина може втомитись. По-друге, це створення сім’ї. Добре, якщо людям щастить, і вони одружуються з однодумцями, які підтримують їх в громадському житті. Буває ж, що люди натикаються на нерозуміння з боку родини. Сюди ж можна віднести і народження дітей. Поки вони малі, то потрібно віддавати вільний час їм, відповідно, часу на громадське життя залишається мало. По-третє, потреба заробітку. Багато хто в наш час працює не тільки по буднях до 18.00, але й допізна, і може працювати на вихідних. Звісно, це робить проблемною участь в громадському житті. По-четверте, це якість непорозуміння в колективі. Часто так буває, що хороші ідеї стають недієвими, через якість дріб’язкові, і не тільки амбіції людей.
 Як з цим боротись? Тут однозначного рецепту нема. Ступінь насиченості громадським життям взагалі невідомо від чого залежить - тут, як на мене, важлива підтримка однодумців. Найчастіше руки опускаються тоді, коли я почуваюсь одиноким. Коли ж «поруч другове плече», то дурні думки самі кудись зникають. У випадку сімейного фактора, то потрібно виважено підходити до вибору супутника життя. Як казав Екзюпері, цитуючи Біблію «Любов, це не тоді, коли дивляться одне одному в очі, а коли дивляться в одному напрямку». Раніше я був прихильником мішаних шлюбів, між «свідомими» і «не свідомими». Мовляв тоді «свідомі» перетягнуть на свій бік «не свідомих» і все буде гаразд. Та це часто буває не так, навпаки - часто втрачаються хороші перспективні люди через поєднання долі з людьми з іншим світоглядом. Ну, а діти, які спочатку стають стримуючим фактором, згодом повинні би стати стимулюючим фактором. Не раз чув про приклади, коли люди повертались в СУМ тоді, коли діти трохи повиростали.
 Як боротись з фінансовими труднощами я не знаю, проте ті, хто справді хочуть зробити щось корисне для свого народу, знаходять час і на заробіток грошей, і на громадське життя. Ну і на остаток про конфлікти між членами організації. Не обов’язково нашої, але будь-якої. Від цього також ніхто не застрахований, та ідеалізм, який ми заохочуємо у свого членства, має сприяти уникненню та унеможливленню таких конфліктів.
|
Цього року Ти вперше побував на літньому таборі у якості виховника. Якими є Твої враження?
|
Враження дуже позитивні. Нарешті зміг взяти участь у тому, про що лише чув. Чесно кажучи, побувати в юнацькому таборі в якості виховника чи вожатого, хотів ще до того, як почув про СУМ. І от, мрія збулась. Хоча це виявилось не так просто, як здавалось на перший погляд. Побажаю людям, які їхатимуть на табір в якості виховників, серйозно поставитись до вичитки гутірок. Юнацтво дуже відчуває якісь недопрацювання.
|
Із різнопланових таборів – мандрівних, суспільницьких та виховницьких – які подобаються найбільше і чому?
|
Кожен з цих таборів є унікальним і неповторним. Навіть табори одного спрямування між собою дуже різняться. Це особливо було відчутним під час мандрівного проекту «Іди за мною», коли піша група, група сплаву та велогрупа при зустрічі в Хотині не розуміла проблем одна одної. У кожного була «своя» втома. Та найбільш значними, мабуть, є виховницькі табори, оскільки тут є змога не тільки одержати щось для себе, але й дати юнацтву. Особливо запам’ятався день на виховницькому таборі, коли старше юнацтво під час спорту пішло до річки - в таборі залишилися кілька виховників і молодше юнацтво. Це було справді свято.
|
Ти є заступником голови КМО СУМ в Україні, якими бачиш перспективи розвитку осередку?
|
Сучасний Київ дає для молодої людини найширші умови для розвитку - тут себе можна реалізувати в будь-якій галузі та в будь-якому напрямку. Тому за своїм потенціалом Київський осередок може мати всі 5 повноцінних дружин та потужний відділ юнацтва - потрібно лише подолати синдром споживача, додати трохи ідеалізму і діяти згідно зі статутом СУМ в Україні.
|
Хотів би стати «автором» якоїсь нової сумівської традиції? Якщо так, то якої саме?
|
Звісно хотів би. Хочеться, щоб це була якась традиція пов’язана з сім’єю та дітьми. Та традиції не народжуються заплановано.
 Розповім, як зародилась одна традиція, біля витоків якої я був, в парафіяльній молоді св. Василія Великого. Подобалась мені там одна дівчина, а як проявити свою симпатію я не знав, тому для того, щоб її поцілувати, я започаткував традицію «чмокати» при зустрічі і на прощання всіх дівчат зі спільноти. І, якщо вам говоритимуть, що це зародилось само собою чи це придумав хтось інший, не вірте. Цю традицію започаткував я, і з дуже конкретною метою.
|
Ким бачиш себе в Організації в майбутньому?
|
Ніколи себе не бачив в старшому віці жителем Києва - планую згодом переїхати кудись в провінцію. І в майбутньому сподіваюсь там організувати осередок СУМ в Україні.
|
Чого хотів би побажати всім сумівцям?
|
Хочу побажати оптимізму, впевненості у власних силах та незгасимого бажання працювати для Бога, України та Спілки.
|
Розмову вела
подруга Віка Коляда
(Тернопільський осередок)
|