Разом із господаром Франкополя встановили дату. На наше щастя в місяці жовтні ще один вікенд Франкополе було не винаймлене - так, що ми і відразу замовили приміщення на 22-го та 23-го жовтня для нашої зустрічі.

Встановили програму для зустрічі й рішили назвати її “ Вікенд Ностальгії”.

Моя подруга Ольга Козицька допомогла нам ґрафічно оформити гарне запрошення, яке ми роззіслали електроною та звичайною поштою, та надіялись, що друзі будуть поширювати новину про нашу зустріч між своїми знайомими.

Вже за кілька днів почали надходити зголошення від бувших таборовиків-сумівців не лише з Бельгії, зголошувались і з Німечини, з Франції і навіть з України!

Чим блище надходила дата нашої зустрічі, то проходило гарне бабине літо, на жаль, та почали падати дощі.

В п’ятницю 21.10.ц.р. вечером почали з’їжджатися перші учасники нашої зустрічі, а дощі безжалісно падали...Постало питання “ що робити?” - на суботу 22.10 була призначена мандрівка до відомої туристучної місцевості “ Baraque Michel”.

Та хоч ми всі загартовані сумівці - хто піде в таку довгу мандрівку в негоду?

На щастя в суботу до обіда дещо випогодилося. З’їжджалися учасники. Після реєстрації було дещо часу відновити знайомство. Дехто не бачився понад 30 років! А зібралося нас аж 55-ьох. Це як у пісні “Нас багато і нас не подолати”, бо для української діяспори в Бельгії на сучасну пору – це багато!

Ми рішили поїхати автами до сусідного села, де біля річки “Унє” початок нашої прогульки.

Треба зазначити, що у цій частині Бельгії “ Hautes Fagnes” природа надзвичайна гарна: лісовита та й є багна, так, що треба ходити по приписаних доріжках, - а там де є забагато багна, лісовики поклали дерев’яні дошки-доріжки.

Група мандрівників розділилась на тих, хто скоро машерує ( а може мали велику спрагу на добре бельгійське пиво?) і тих, хто повільніше йшли. Моя сестра Галя, яка ще у ревалідації після випадку, на милицях пішла в мандрівку і дійшла до “ Baraque Michel”, де її привітали оплесками.

Після перекуски найвідважніші поверталися до місця початку мандрівки, а частина повернулась автами на Франкополе. Між учасниками був 3-річний Андрійко Фірман, який мандрував в два кінці. Якщо йому було затяжко, то все були плечі його батька, які несли його, поки хлопчик набрав сили продовжувати своїми ніжками мандрівку.

Біля 18-ї години всі повернулися на Франкополе, щоби перебратись з болотистих черевиків та убрання і взяти участь в “ гастрономічній вечері ” в залі “Карпати-бар”.

Атмосфера була чудова та і ще покращалась після коктейлю. Всі учасники заняли місця біля гарно прикрашених столів.

Надія Сеничак привітала присутних, коротко розповіла як повстала ідея зустрічі й як імпульсивно з’організовано її.

Под’якувала “організаторам “ і попросила присутних висловити свою под’яку палким “Тричі Слава”. Мабуть його почули в селі Стер! Надія згадала тих сумівців, які заранно віддійшли від нас у засвіті. Традіційною їх згадується хвилиною мовчанки, a Надія запропонувала їх згадати усмішкою та милими спогадами, бо вони в наших думках та серцях... Та запропонувала піднести чарку в їх честь і шану, - а нам всім на здоров’я на Многая та Благії Літа!

Підчас вечер”і весела атмосфера покращувалася. Mіж поданням страв лунали пісня за піснею, був час згадувати “ старі” часи на таборах.

Ми й застановлялися над тим питанням, як притягнути на чергову зустріч, тих бувших таборовиків, які тепер не зголосились або не мали змоги приїхати і так дальше і тим подібне...

Меню вечері було різноманітне, включало воно й пишне м’ясо з дичавини.

Та чи можете собі уявити гістерію сміху, який виринув, коли один з бельгійських кельнерів- офіціянтів, подаючи миску з м’ясом викрикував українською мовою “дика свиня”!

Й мені припала честь сказати кілька слів. Вітаючи присутніх, а було присутніх аж 4 ґенерації: - представник наших виховників пан Михайло Хома - моя ґенерація, - ті, кого ми виховували та їх діти.

Я нагадала, що табори ще далеко до тих на Франкополі відбувалися в Івоар Карієр, Маркур, Тюмед, Келхтергуф, Еш он Рефай, їздили ми також на табори поза кордоном Бельгії, до Дікірх в Люксембурзі, до Шонґау в Німечинні та до Чідінфолд в Англії і ніхто в світі нам не забере ці гарні спогади! Наступного року припадає 40 –ва річниця закупу Франкополя, і це буде привід для нової зустрічі!

Пан Михайло Хома привітав присутніх, похвалив гарну організацію зустрічі і жартома закликав всіх до “ раннішньої недільної збірки" .

Після вечері продовжувалися співи та під звуки веселої української музики ми танцювали до пізної години ранку.

Висловлюємо сердечну под’яку Богданові Качмарському, голова управи Франкополя, за доставу музики для забави.

В неділю, після сніданку, деякі учасники зустрічі “Ностальгії” почали вертатися до дому, ( дехто ще залишався) - втомлені, але всі дуже задоволені, висовлюючи бажання продовжувати такі зустрічі. А чому ні? Mоже постане нова традиція на Франкополі, на нашому клаптику України в Бельгії?