На початку 20-х років, коли збройна боротьба з силами більшовизму завершилася поразкою, українська інтеліґенція усвідомлюючи необхідність подальшої боротьби, почала готуватися до нових спроб відновлення незалежності України. Так утворилася Спілка Визволення України (СВУ). Членами СВУ були люди різного віку, які походили з усіх земель України. Велика увага приділялася організуванню студентства та молодих хлопців і дівчат, які готові були стати до боротьби за свободу України. З молодіжного крила СВУ і зародилася СУМ, Спілка Української Молоді. Створена Миколою Павлушковим, Борисом Матушевським та іншими як таємна організація, СУМ поділялася на невеликі групи з 5 осіб. Така будова організації на випадок арешту одного члена залишала недосяжними для ворога інші підпільні клітини. Основною метою СУМ було звільнення української нації від завойовників і поневолювачів та творення незалежної демократичної держави.

Члени СУМ з перших днів активно працювали в різних напрямах. Вони проникали в політичну інфраструктуру, симулюючи підтримку радянської влади і комунізму, щоб отримати інформацію про людей і таємниці, а також щоб відкинути сумніви тих, хто підозрював їхні справжні революційні цілі. Вони працювали в освітній системі, щоб подавати дітям і молоді правду про історію України та становище народу. Кожен член СУМ активно працював, щоб впливати на суспільне життя, керуючись при цьому двома найвищими ідеалами і символами, які втілені в гаслі "Бог і Україна".

Пізніше, в 1930 році, група з 45 провідних членів СУМ та СВУ була арештована за антирадянську діяльність і засуджена в місті Харкові, тодішній столиці радянської України. Ці 45 керівників української визвольної боротьби трималися мужньо, незважаючи на те, що 13 з них були засуджені до смертної кари, а всі інші отримали різні терміни ув'язнення за їхню любов до своєї нації. Серед цих 13 були Микола Павлушков, Сергій Єфремов, Володимир Чехівський та інші. Кожен з тих, кого в той день засудили, і навіть ті 13, смертну кару яким замінили на довічне ув'язнення, загинуть пізніше в таборах примусової праці, тюрмах та на засланні.

Після того, як Сталін ліквідував чільних борців за українську незалежність, впродовж довгих років ідея СУМ продовжувала жити лише в серцях тих, хто в неї вірив.

Після закінчення Другої світової війни в 1945 році, у Німеччині, Австрії, Франції, Італії опинилися тисячі українців. Незважаючи на невпевненість у завтрашньому дні, вони відмовилися повертатися до рідних домівок, де панував радянський режим. Згідно з тодішньою статистикою в січні 1946 року в частині Німеччини, яка була окупована Союзними військами, перебувало 102.000 українців. Серед них 44.1% було молоді у віці від 10 до 29 років.

За ініціативою групи старших активістів, що в більшості походили зі східної України, 6 липня 1946 року в Мюнхені відбулася зустріч організаторів СУМ, які хотіли відновити Сумівські ідеали, в діаспорі. В результаті активної роботи до кінця липня було вже створено 7 відділів організації, які нараховували близько 200 активних членів. З метою створення статуту організації, а також вироблення усіх організаційних законів та формування центральних органів було створено Центральне Бюро організації. В 1947 році відбувся Перший Конґрес Спілки Української Молоді, який затвердив Статут та Програму СУМ, проект прапора і емблеми, затвердив керівні принципи для подальшого розвитку організації. З цього часу почали швидко формуватися місцеві осередки і культурницькі групи. Робота СУМ скоро дістала визнання в українських і неукраїнських громадах, з плином часу роль СУМ ставала все більш важливою в суспільстві.