Сумівці таборували із соціальними дітьми. Намети поставлені в урочищі Айян-дере в годині пішого переходу від Алушти.
    Переїзд до Криму справа проста і комфортна. О 18.00 потяг виходить від станції Біла Церква, а о 9.00 ранку ми вже в Сімферополі. Квиток біля 90 гривень. Якщо ви турист і все своє прете на собі, то арифметика прямих витрат проста – ваше треноване тіло буде перенесене до кримських гір і яйл і в зворотньому напрямку за 180-200 гривень.

    Табір був відпочинковий. Море – живе, цілюще в своїй повноті, невичерпне джерело життя, енергії, світла. Творчість юних відродила забави, котрі з часом ввійдуть до олімпійських. «Запусти собачку» - із берега дотично до води жбурляється камінчик. І той своїм пласким боком черпає воду і 2.3.4.5 разів. У кого таких черпань найбільше –олімпієць. «Будуємо Вавілонську башту» по черзі викладають камінчики один на один. Хто останній, чий камінь звалив вежу –той вибуває … «Сумівський волейбол» до пляжного волейболу додається різновид покарань за зіпсовану гру. «Гартуйсь» -волає штрафник і відтискується. «Хто твій друг» один стоїть спиною до гурту з якого його ляскають по плечу. «Відгадав хто?» Відгадав – міняєшся місцями…

    Гутірки – річ звична для сумівців. Ми обжили гарний пагорб із фантастичним краєвидом. По один бік  безмежне море, по другий плато Демерджі, а на горизонті сам Аю-даг «Ведмідь-гора».  Мали  гутірки з основ християнства, техніки гірського туризму, підготовки до мандрівки.

    І настав час, коли твердою ходою рушила валка мандрівників у напрямку Чатир-дага. Присутність подруги Олени Галькович серед юнацтва позбавила багатьох втіхи «пустити сльозу», поремствувати на долю, дорогу, крутизну, спеку, спрагу, жерех, каміння…. І підкоривши одну із найвищих вершин Криму  Еклізі-бурун (1527м) всі мали досить бадьорий вигляд і посмішки для фото вдались таки не вимушені.

    В цих днях біля руїн древньої фортеці Фуна зібрались фани, всяк із свого світу. Ось і тут ми ухопили емоцій. Всі ці люди – наша рідня , уже з першого погляду, подиху… лицарі в стальних обладунках, спортсмени парапланеристи, наїздники, «бійці»-пенболісти.  Всі вони актори казкової феєричної поеми в котрій нам випала роль  вдячних глядачів.

    В калейдоскопі подій прогулянка на катері , плавання на матрацах, пірнання «бомбочкою». Ті із пляжників, хто пробував долучитись до наших випробувань швидко здавались. І не лише тому, що «судді хто?», але ж вловити хвилю сонця, енергії  просто, але стати одномоментно стихією – ще не вдавалось нікому. А в своєму гурті ми і були однією стихією, однією командою, однією сім’єю. І що вже кому випало –хто в цій ієрархії був татечком, хто матусею, хто бабусею, кому всміхалося бути в ролі дітей. Але ці запаморочливо короткі і емоційно наснажені дні прописались назавжди в нашій сумівській сімейній історії.