Навчальний центр внутрішніх сил України «Барс» виявився гарною базою для військового вишколу юнаків сумівців. Всі військові спеціальності, котрі засвоювали хлопці провадили досвідчені інструктори-офіцери.
Андрій Федченко вчився саперній справі. Він працював із протитанковим та протипіхотними мінами, гранатами.
- Що тобі найцікавіше із саперної праці, ставити міни, розтяжки чи спостерігати за вояками із укриття?
- Знешкоджувати. Серйозно. Прибрав – місце стає безпечне для вояків і людей…
Максим Гусєв та Сашко Наумчук були прикомандировані до розвідників. Їх справа-маскування, пошук і захоплення «язика».
« Хлопці працюєте добре , але прошу без фанатизму»- прагну угамувати войовничий запал.
« Ми самі найбільші пецифісти. Головне, як казав інструктор – спостереження і … самим не датись в руки противнику»,-заспокоював мене Макс.
Андрій Гальчинський, Степан Мазур, Ігор Лисюк ввійшли в штурмовий підрозділ. Вони вчили стрілецьку зброю, стріляти по мішенях, готували шанці та вчились тактиці бою.
До вишколу ввійшов нічний алярм. Вишикуваний батальйон познайомили із завданням. «Група бандитів причетних до торгівлі наркотиками захопила заручника. Перемовини зайшли в тупик. Час застосувати силу» Кількагодинний бій закінчився. Бандити знешкоджені. Заручник загинув теж. Штурмовики понести втрати. Трагізм події уколисувало бажання скоріше до ліжка і поспати.
Завершувався військовий вишкіл заліками та участю в справжньому бою. В справі були задіяні члени військово-патріотичних клубів «Десантник» з Обухова, «Прикордонник» з Яготина, «Каскад» з Фастова, «Ратиборець» з Бориспіля. Всі озброєні страйкбольною зброєю.
Розвідка вчасно захопила «язика» і передала до штабу мапу із позначкою мінних полів. З групою підтримки вирушили сапери. За годину прохід було відкрито, 9 мін в тому числі складних мінних хитросплетінь знешкоджено. Лавою на висоту покотили штурмові підрозділи. Дим, гамір бою, крики поранених, тіла забитих – все перемішалось. Супротивник знекровлював лави нападаючих прицільним вогнем.
Звичайно все було умовним. І сліди від кульок докучливі, але не смертельні. « Подумати тільки, в реальній атаці більшість наших хлопців уже не була б серед живих…» - щось особливе відчув Ігор, затираючи вражене плече.
Реальність досвіду від пережитого, уміння і навички одержані у військовому таборі – неоціненний скарб досвіду і крок до розуміння історичних реалій котрими пройшов наш народ здобуваючи власні перемоги.
Особлива вдячність начальнику відділу «Центру сприяння розвитку молоді Київської області» Топчій Наталії Іванівні.
Анатолій Гальчинський,
голова осередку
