Сумівці Сквирського осередку проїхали велосипедами біля 500 кілометрів «Шляхами Кобзаря». Маршрут проходив крізь села Моринці, Шевченкове, місто Канів. Під час ІІ Світової війни на цих землях проходила велетенська Корсунь-Шевченківська битва. Численні братські могили, техніка часів війни нагадують про ті давні героїчні часи.
Нас було багато і, здавалось, нас не подолати. Але пройшли місяці тренувань, з великого гурту охочих нас залишилось семеро. Позаду у нас було накочено біля 700 кілометрів дорогами і путівцями Сквирщини. Всі, хто збирається у веломандрівки - тренуйтесь!
До велосипедів особлива увага. Кілька порад веломандрівникам: без фанатизму не перемикати режими натягу ланцюга, дотримуватись єдиного ритму і, як підказує досвід, утримувати загальну швидкість 12 км за годину і працювати на маршруті без ривків і штурмів повний робочий день (8-10 годин). І все таки, як казав філософ, двічі в одну річку не ввійдеш, і тому всяка наступна мандрівка буде налаштовуватись на власну хвилю.
Погода, абсолютно, не є завадою, всякий мандрівник має певну ступінь загартування до погодних перемін. Дощ першого дня ми сприйняли, як добрий знак; сонце і вітер, як подарунок долі.
Маємо можливість порівняти різні види туризму: пішохідний, гірський, водний. І сьогодні всі учасники велосипедного туру «Шляхами Кобзаря» велосипедну мандрівку ставлять найвище - по комфорту, емоціях, екстриму, враженнях.
Все в тій мандрівці переплелось: сьогодення, незагоєна пам’ять Світової війни, і майже святочне відчуття паломника по шевченківських місцях.
Велосипеди котили павутинами доріг.
Майже нереальний, списаний до відчуття ікони ,Тарас Шевченко - абсолютно реальна людина. Он його хата, хата батьків, фото братів і чисельних нащадків. Але тільки йому судилося пропустити крізь власне серце і геніальний талант дух народу, загубленого в самісінькому центрі Європи.
Мало ми змінились, ох, як мало... „ і в брата любимо сорочку, а не душу”, але перед Вічністю, на тому високості біля могили Тараса, все здається дріб’язковим і нікчемним. А широчінь горизонту єдиною реальністю, в якій губиться в майбутті незвідана історія нашого народу. І йтимемо туди ми у власній незалежній державі, і це маленька втіха і виправдання перед пам’яттю Великого Поета.
Феномен геніальності Тараса народжений і виплеканий ось тут, на Черкащині, в селах Моринці (які дивовижно нагадують передкарпаття, у Керелівці, схожій більше на поліські укутані в зелені шати села, і на степових просторах, які за крок від села. Місцина справді надзвичайно мальовнича.
Працівники музеїв приклались до відтворення побуту, тогочасного села: створені живоплоти, хатинки під соломою, пам’ятники, експонати - все це пробиває на переживання і особливі почуття.
В мандрівці нас супроводжувало багато гарних людей: від Сквирського монумента Шевченкові нас провадив мер міста п.Валерій Скочко. Мерія була від самого початку головним спонсором акції. В розумінні керівників міста слід прагнути відійти від заяложених масовок і декларацій про наміри - молоді слід допомагати організовувати і зрештою демонструвати заходи яскраві, «круті», знакові, як приклад для наслідування і продовження. Позиція державницька і достойна.
Особлива вдячність краєзнавцям п.Олені Поліщук із Володарки, п.Юлії із Ставищ, .Тетяні Якубовській із Таращі за розповіді, за любов до власної землі, за шану і турботу в роботі із молоддю.
Добра згадка від спілкування із поетесою п.Тамарою Яковенко. Вона подарувала сквирським сумівцям власну книгу «Канів- кобзаревий край»
Не хотіли боги Олімпу відпускати учасників одіссеї без випробувань. На останній день дісталось: розірвався ланцюг, тріснув тросик заднього гальма, здулось пробите колесо, тріснуло кріплення багажника. Дрібнички, котрі проковтнули кілька годин, але ніяк не вплинули на оптимістичний настрій учасників мандрівки.
Тарасовими шляхами слід іти з братерськими почуттями, з усвідомленням власної приналежності до люду, життя і віковічні страждання котрого пронизали серце геніального поета та викристалізувались у рядках, котрі і через сотню років відлунюють в серцях українців.
Вірю, що для братів Іллючків Володимира і Олександра, Лисюків Ігоря і Олександра, Гальчинських Сергія та Андрія…ця мандрівка стала знаковою і особливою точкою у вимірі власних життєвих перспектив.
Анатолій Гальчинський, голова Сквирського осередку СУМ в Україні