Сумівці Сквирського осередку СУМ в Україні провели акцію «Шевченківський рейд». Сквирянам передано біля 400 пам’ятних календариків – листівок із зображенням Кобзаря. Проведено опитування, дискусії, бесіди із громадянами міста.

    п.Олена Галькович, (осередок Спілки Української Молоді в Нью -Джерсі) зателефонувала і подала цілу купу ідей, які можна в колі одного осередку реалізувати в Шевченківські дні. Всі побажання досвідченої подруги цілком вписувались в нашу вузьку концептуальну мірку – ми виховуємо молодь, котра має сформувати в собі цілісну картину світу з власною історією, культурою, світоглядом.

    В майбутньому, ми, виховники, хочемо бачити наше юнацтво в передових лавах творців нової громадянської спільноти. Тут таки їм і знадобиться досвід отриманий від участі в наших акціях. Тому ми вчимося працювати з людьми в умовах відкритого спілкування. А найкращі умови для такого дійства – вулиця, базарний день.

    Завдяки др.Сашкові Іллючку вчасно було виготовлено календарики на 2012 рік із зображенням Кобзаря та цитатою з його твору. Календарики стали приводом, пам’яткою, заохоченням, відзнакою і візитівкою за різних обставин, в залежності від того, кого доля підрядила стати співучасником відкритого діалогу.

    В шевченківський рейд відправилось три похідні групи. В денник осередку внесено запис: «…біля 400 сквирян стали респондентами і співбесідниками сумівців в Шевченківські дні. Це були жінки – домогосподарки, пенсіонери, молоді люди, юні і старші, з повними торбами з базару і напівпорожніми; з вірою в серці , або з безнадією…»

    Завершився рейд біля пам’ятника Великому Кобзарю, що його виліпив місцевий скульптор-аматор п. Літош.

    Брати Олександр та Володимир Іллючки були координаторами акції. Активними учасниками виступило юнацтво: Наталя Гальчинська, Наталя Щеглюк, Яна Баранецька, Людмила Ковальчук, Аіда Креденцер, Анастасія Луцька, Вікторія Парасюк, Юля Корчмарівська.

    – Людей під час зустрічей було багато, хто запам’ятався найбільше?
    – Старенька бабуся із заяложеною торбинкою, з якої просвічувалось кілька яблук, мене запитала, що таке стожари, і коли я сказала, що мені завжди думалось, що то є соняшники, вона сумно похилата головою… потім натхненно говорила про Шевченка, про те, що найславетніші із європейських митців, Байрон і Гюго, іноді спускалися вниз по соціальній драбині, хоч і ненадовго. І Лев Толстой і Достоєвський прагнули посвітити в світ соціального дна, і лише вірші Шевченка постали з найтемніших, найстрашніших закутків соціального долу. Він був сам частиною цього спіднього світу, нашого світу, читайте «Сон», «Варнак», « Відьма»…

    – Якими думками і переживаннями готова поділитись…
    – Біль за Україну Тараса Шевченка і сьогодні відлунює в серцях багатьох людей, які готові повторити вслід за Кобзарем:

… не однаково мені,
як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені!

    – Чи були курйозні ситуації?
    – Одна пані на пропозицію поговорити, заявила російською, що вона росіянка і говорити «о вашєм» немає ні найменшого бажання. Тоді ми запропонували поговорити про Гоголя і вона повторила, що говорити «о вашіх» не хоче. (Це перша свідома росіянка, котра відверто поступилась на користь України її видатним автором «Вечорів на хуторі…»).

    Анатолій Гальчинський, голова Сквирського осередку Сум в Україні