Нас було 12 сумівців сквирського осередку. І ми пішли, впевнено і бадьоро. Так, як ходили у всі часи наші витривалі предки від діда - прадіда. За плечима - торба(наплічник). Хотілося б вслід за Григорієм Сковородою сказати: «світ нас ловив та не спіймав», але це було б нещиро, бо мали власний інтерес. По-перше найбільш витривалі підуть у п’ятиденну мандрівку по «Першій лінії оборони Києва», по-друге, цікаво було поглянути на Сквирку в її гирлі, т.б. в місці впадіння в Рось.
Справжня мандрівка розпочалась від Олександрії білоцерківської із Палієвої гори. На початку 18 століття правобережні козаки вміли добре хоронитись - з одного боку рів, по інший бік прямовисні гранітні береги обмиті широкою повноводною Россю. Козаків чатували польські війська Потоцького і славні українські лицарі з лютістю боронили свої вольності та права.
Довгий час переходу крізь Чмирівку, Пилипчу ми спостерігали майстерні піруети пілотів одномоторних спортивних літаків. В таку мить самому хочеться відчути в долонях штурвал , а себе шпурнути в піднебесся птахом щоб окинути поглядом поросся та заглянути за горизонт.
Випадкові перехожі привітно посміхались, розпитували хто, куди, чого. Лісові дороги і стежки змінювались асфальтними дорогами, щоб за пару кілометрів ми знову навертали стежками і путівцями горбів та пагорбів, ярів та вибалок, бережин та крутоярів.
Любив ці місця cлаветний наш поет Михайло Вінграновський.
Під темними вітрилами ночей
сюди, сюди
на ці шовкові води
на синій звук любові і свободи
На синю Рось, що в снах моїх тече.
Палюче сонце - додатковий фактор випробування, а барвисте розмаїття зелені укутує і заколисує своєю неповторністю і чаруючою природою..
Анатолій Гальчинський, голова Сквирського осередку СУМ в Україні
