Сквирський осередок зразка осені 2012 це рій «Запорожців». Енергійних, заповзятих, непосидющих прихильників всіх видів туризму.

    Старанно виводжу на ватмані – «32-33».« Що означають ці цифри?»
    – Код да Вінчі.
    – Розмір кросівок.
    – Кількість каналів на ТВ в доісторичну епоху.
    – Номер будинку і квартири.

    Розумію, що в 10-12 років, а це і є вік моїх сумівців, реальна історія починається із вселенської події – першого відвідування дитячого садочка, що трапилось якихось 5-6 років тому. Чим жила планета 10 чи 50, чи мільйон років до цього – суцільна архаїка. Усвідомлюю, що для моїх юних друзів кайнозойська ера щойно скінчилась. А-ні! Троє про голодомор знають. Чули. Пояснюють, що значить слово «голодомор», «геноцид»: «Це, коли їсти не було що…», « Це коли навіть люди їли людей…», « Це коли прийшли німці і все забрали…».

    У хлопців настрій оптимістичний, очікування райдужні, очі сиплять іскрами ледь контрольованої енергії дії. Щоб встигнути на зібрання, вони «відпрацювали 6-7 годин в школі, віднесли торби з книгами додому, примчали в домівку – ось вона, радість зустрічі, омріяна свобода руху і лету фантазії.

    Голодомор - це щось з іншого життя. Там головна тональність – страждання, відбиток крайньої варварської жорстокості і безумства убивств – найстрашніші смертні гріхи.

    Ну, як запроторити моїх юних і допитливих до епохи «забутого геноциду», щоб їх серця в ці пам’ятні дні бились в унісон із серцями щирих людей, котрі шанують і бережуть пам'ять історії нашого народу.

    Хто вбивав людей?

    Чому так трапилось?

    Кат і жертва пов’язані особливими зв’язками – один в балдахіні, інший в ланцюгах і обидва на ешафоті. Україна була суцільним ешафотом. І це не дитяча казка, котра закінчується сакраментально: добро перемагає, а герої живуть-поживають і добра наживають.

    З голодомором все навпаки – мільйони трупом лягли в сиру землю, в забуття. Яка ганьба і сором для цілого народу… Не з’явився билинний Ілля Муромець і не втоптав в землю більшовицько-сіоністську наволоч, не судилося.

    Не будемо пам’ятати – все повториться. Історія – учитель терпеливий і наполегливий. Не засвоїли урок? Що ж повторю і рівно стільки, скільки потрібно, щоб втокмачили в свою суспільну свідомість: владу не можна віддавати, тим більше на поталу людям без совісті, тим паче злочинцям. Влада – це, як збіжжя від гарного врожаю, як здоров’я і безпека. Життя, сім’я, достаток, блаженство миру – це все можна укутати одним простирадлом, яке називається влада. Це те, що гармонізує і приводить в порядок і забезпечує реально живим всі привілеї, прагнення і сподівання…
    – Давайте всім нагадаємо, щоб пам’ятали.
    – Добра думка…

    Ми зліпили сотню листівок «Пам’ятай голодомор 32-33». Ввечері в світлі ліхтарів здавалось, що голі віти дерев перетворились в жмути скелетів, на яких тріпочуть на вітрі гіркі приписи «Пам’ятай…»

    Наступного дня ми йшли в мандрівку. І чіпляли сумні прикраси.
    – Думаєте, прочитають і будуть пам’ятати?
    – Головне, щоб ми пам’ятали,- вирік хтось. І всі погодились. «Запорожці» ще якийсь час ішли мовчки , всяк думав за своє.

    Анатолій Гальчинський, виховник рою «Запорожці»