Ну, і було років з десять не менше – ми, сквирські сумівці, витягувались із шкіри і творили осередковий табір. Спочатку це був табір типу «Мрія», потім градус професіоналізму зріс і ми назвались «Росичем». Наші старання були помічені, виділились кошти з бюджету. Організацією оздоровлення зайнялись відповідні структури і підрозділи: відділ сімї і молоді, відділ освіти, було залучено вчителів. Все склалось гарно, ось тільки ми в загально-бюрократичній схемі виявились небажаними. Рої назвались загонами, капелан міг бути на таборі лише, як керівник співочого гуртка, молитись перед вживанням їжі –«ні-ні, держава і релігія в нас розділені», виспівувати гімн України? «Ви, жартуєте, діти мають гратись і відпочивати…» … програму осередкових таборів довелось згорнути.

    Що змінилось за останні роки? Була чітка позиція губернатора п.Анатолія Присяжнюка – всіляко сприяти ініціативам направленим на оздоровлення дітей.. Голова РДА п.Микола Горбалінський запропонував відновити наметові табори і пообіцяв підтримку. Слово дотримав. Знаю напевне, що сьогодні побороти вимоги санстанції ми в одиночку не змогли б. Тож, знову замайорів прапор під гіллям столітніх дубів, і стрункі дитячі голоси вивели «Солод-солодка у Дніпрі вода…». Зароїлось юнацтво.

    Кілька років паузи засвідчили – традиція втрачена, проте пам'ять і інтерес до таборування в наметах ніскільки не зменшився.

    Як і в усякій грі, діти канючили «Давайте ще трішки потаборуємо. А, наступного року буде табір? Запишіть мене до сумівців…».

    Що особливого було на таборі? По-перше, організацію наметового містечка повадили за дієвої підтримки всіх людських ресурсів відділку освіти, і особистим внеском начальника відділу освіти п.Олексадра Заболотного. Були закуплені нові намети, обладнано пожежний щит, вирішено питання діяльності харчоблоку. По-друге, гарно було організовано спортивну, туристичну частину програми. Добрими інструкторами з туризму були цьогорічні чемпіони області із своєї справи п.Олександр Заєць і п.Євген Кротович. В нашому розпорядженні була ціла купа туристичного спорядження: мотузки, системи, жумари, дюльфера, карабіни і т.інше; для водників: катамаран, байдарка. Слід додати сонячну, або таки просто спекотну погоду нинішнього літа, стане зрозумілим, яка насолода була проживати під кронами столітніх дубів. Невеликий дощик сприймався, як тендітна забагованка погоди.

    Поряд з нами на базі Чубинецької школи таборувало юнацтво в таборі Росич (назва - це єдине, що нагадувало про розквіт сумівського таборування на сквирщині в минулому).

     «Ви спите на землі? Вам не холодно? Комарі вас сильно гризуть? Кліщів багато?» Заніжені цивілізацією, навіть, дорослі не випускали нагоди поцікавитись життям наметового табору. Ми виглядали, як відважні, загартовані, бувалі, витривалі , ну, герої, тай годі. Насправді , все було звично і буденно.

    Ми ніжились в свіжому повітрі, в ароматах соснових, дубових запахів, ми зжилися із звінкоголосим пташиним хором, ми навчились розпізнавати в гущавині листя дятла, одуда. зяблика, щиглика, мухоїдку-повзика, дрозда, бджолоїдку… Ми залягали в буйнотравах і схиляли на нас свої листочки деревій, полин, звіробій, лісові дзвоники, тонконіг, цмин, цикорій, рипяшок, гостролистий миколайчик…

    В останній день таборування до лісу дісталась група кореспондентів із Першого Національного. Роздивились табір, потішились спогляданням збірки. «Чи можете когось запропонувати із дітей, хто не посоромився б дати інтервю на камеру, - прошепотіла пані кореспондентка.

    - Чи посоромляться, - перепитав, - та їх не можна було переговорити впродовж всього табору. Друзі, у вас є можливість поділитись враженнями, зрозуміло, говорити на камеру, хто бажає…
    -Я, - рішуче виступила вперед лава. Кілька осіб з вповільненою реакцією повагавшись мить приєднались.
    -Це в мене вперше, говорити хочуть всі, - витріщилась здивована кореспондентка. Оператор невдоволено заходився готуватись до тривалої праці.
    -В гущавині лісу ліниво перегукувались дрозди.

    Гальчинський Анатолій,
голова Сквирського осередку СУМ в Україні