Щоб розкрились високі могили
                   Перед вашими очима,
                   Щоб ви розпитали Мучеників: кого, коли за що розпинали                         
                                                                             (Т. Шевченко)

   Маршрут . Тут горіла земля, вели  битву з фашистами регулярні війська та  50 тис ополченців, юнацтво та студенти.  Як склалась їх доля? Молох війни приймав свої жертви. (За кілька днів боїв на околицях Києва із батальйону, котрий складався із 1000 студентів Харківського університету, в живих залишалось 37  важко зранених).

   Мандрівка наша простяглась від с.Мриги біля Кончи-Заспи до с.Білогородка. Нас цікавили німі свідки тих подій липня-вересня 1941 року: ДОТи та злизані часом окопи. По обидва боки цієї пекельної смуги пішли із життя сотні тисяч вояків. Одні, воїни  тоді ще непереможної Німеччини, а по другий бік- вояки, ополченці, котрі всяк по- своєму, але абсолютно щиро вірили в свою Правду, вони приречені на смерть захищали: совєтскую Родіну,  рідну домівку,  власну сім’ю,  столицю України,  Україну від ганьби і поневолення новим окупантом.

   Поряд з нами ішли туристи із Згурівки, Кагарлика, Березані, Бориспіля. Добрими провідниками були хлопці із пошукової групи «Пам'ять». До речі, остання їх «сумна» знахідка - біля сімдесяти воїнів, загиблих  під час оборони Києва. Зазвичай залишки безіменні, їх вкладають по сім в домовини і з почестями ховають.

   Історія. Влітку на підступах до столиці залишалось 50 дотів (мали один-три поверхи). Це були справжні інженерні споруди - рейки та металеві прути, залиті бетоном створюють стіни і перекриття товщею в півтора-два метри, зсередини обнесені стальними пластинами. Система вентиляції, автономне джерело води, запас боєприпасів та харчу, товстелезні стальні дверцята та віконниці гарантували збереження гарнізону в найскрутніших військових ситуаціях.

  Навіть кількаденні бої бійців дотів далися взнаки німецьким воякам. Біля ДОТу с.Хотіївка, по спогадах очевидців, окупанти втратили кілька тисяч вояків, біля ДОТу с.Віта Поштова - кривава тризна вимірювалась тисячами. Взяти столицю України одним подихом не вдалося. Якою ціною? За оборону Києва склали голови біля 200 тис. вояків. У вересні  під Києвом попадуть в полон 665 тис. вояків, котрі не встигнуть вихопитись із лещат сильного і модерного ворога. 

   За липень-1941-червень 1942 року 3 млн. 657 тис українців поповнять ряди армії і флоту. Величезними потугами українського народу в перші місяці війни буде прорито понад 4000 кілометрів оборонних ліній, вручну переміщено 17 млн. куб. землі, підготовлено 20 тис. військово-інженерних споруд.

Пам'ять. За ватрою, ввечері, в сосновому лісі затишно і приємно. п.Наталя Плохотнюк, керівник «Школи журналістики» і один із ініціаторів створення маршруту «Поясу Слави» презентувала цілу концертну програму у власному виконанні, в котру ввійшли пісні, поезія Ліни Костенко, Олени Теліги. А бадьора пісня у виконанні Сергія Прокопенка «Лента за лентою набої подавай…» звучала в честь невідомих братів наших,  тих, хто поклав власні голови на полях безконечних воєн. Її підхопили молоді сумівці, і дивне відчуття єдності пережили всі.

 Часом здавалось, що ДОТи- це казкові химери, такі собі велетенські шоломи лицарів, що їх повільно засмоктує земля. Та допоки ще стоять, ці німі свідки війни -  легендам не місце.  Ще слід захоронити останнього солдата, почути остаточний присуд історії, а нам залишається прибрати від сміття безіменні могили та залишити послання  підприємливим землякам: «Панове мародери, залиште пам’ятки війни історії».

 PS/ Думки навздогін. Сьогодні послідовники КП  дуже б хотіли монополізувати героїчне минуле нашого народу.  Репресії і голодомор,  брутальні наслідки окупації і зросійщення народів України вони не беруть на власний рахунок, та прикладаються  до величного жертовного подвигу народу.

   Всяк бачить своє. ДОТи - є результатом господарських, мілітарних потуг влади, факт. Загарбницька політика, побудована на стремлінні силою розв’язати власні амбітні нелюдські цілі призвела до страшенної війни, факт. Мільйони людей було втягнено в біду, мільйони  було насильницьки знищено, цілі покоління стерто з лона землі, факт.

   І була звичайнісінька людина, на посмертній дощечці котрої написано «Невідомий». В семи випадках із десяти це був український хлопець. Це його стійкість, жертовність, і одвічний бойовий дух, що передався від козаків - лицарів змусив розвіятись намірам наймодерніших Німецьких армад. Це наше надбання. І тому жовто-блакитні прапори  тріпочуть над цією землею,  звучить молитва і підносяться хрести на місці масових поховань. Це пам'ять і віра нашого народу прописує назавжди своїх серед своїх.