Комплекс жертви
Переписування власної історії на користь можновладцям завжди було невід'ємною частиною нашої держави.
Комусь було дуже зручно аби народ не пам'ятав свого коріння, своїх героїв і свої трагедії. Народом, який не має власної пам'яті дуже легко керувати. Дуже легко змусити його переплутати чорне з білим та вперто і непохитно тримати себе в цій омані...
Голодомор.
Як же ще й досі комусь хочеться викреслити цю сторінку з нашої історії, списати все на неврожай і занизити кількість жертв. Бо не хочеться відповідати? Чи приносити вибачення? Чи просто байдуже? Ну мерли люди як мухи, та не всі ж вимерли. Залишилися і на те аби колгоспи розбудовувати.
Таке ставлення влади до власного народу в той час нікого не дивувало.
Всіх привчили до думки, що люди – гвинтики в механізмі держави, і ними можна поступитися. Та чи насправді це так? Адже останній хліб зубожілих українських селян вивозили під приводом того, що потрібно нагодувати голодних дітей і будівників комунізму. Тож як, забрати в одних останнє аби нагодувати іншого? А тим паче, що хліб в більшій частині відправлявся за кордон аби отримати таке потрібне комуністичній владі золото... З цією ж метою були відкриті пункти прийому дорогоцінних металів в населення. А голодні люди чудово розуміли, що золота не можна їсти і відносили реліквії аби придбати шматок хліба з лободою, щоб вижити їм та їхнім дітям.
А ті села, які були оточені кордоном НКВС, ті люди, які не мали жодного шансу втекти і хоч якось врятуватись? Ті хто були приречені просто тому , що вважалися бидлом, розмінною монетою і “меншими братами” з якими не обов'язково було церемонитись? З цим як?
Як після таких подій можна говорити про те, що це була просто помилка? Що геноциду українського народу не було? Що тринадцять (за стислими офіційними джерелами) мільйонів загиблих – це недоліки керівництва? Просто бездумна політика і все ? Чомусь ті, хто закликає не ворушити минуле забувають, що така ж “бездумна політика” III рейху яка привела до знищення 6 млн жидів визнана холокостом в усьому світі. Виходить саме ми не можемо довести, що наших дідусів і бабусь просто знищували задля територій?
Теперішні українські політики сором'язливо уникають цієї теми, більшість росіян вдають що взагалі не чули про голодомор, а світове товариство уникає визнання цієї трагічної події... Всім байдуже... І ми самі, заклопотані сьогоденними проблемами, забуваємо про цю трагедію. Вважаємо її чимось на зразок старої передвиборчої агітлистівки після виборів, тим, що було давно і зовсім нас не стосується. Наші проблеми замилюють нам очі і ми, введені в оману шкільним курсом з історії та власним небажанням думати про погане, якого і в сьогоденні вистачає забуваємо про наших дідусів і бабусь, які пережили це жахіття. Адже якщо кожен українець добре подумає, то він пригадає кого саме з його родичів забрала та страшна зима 1932-1933 року...
Без знання своєї своєї справжньої історії а не її виділеної і адаптованої під потреби можновладців версії у нашого народу немає майбутнього. І може варто забути фразу типу: “Визнання голодомору 1932-1933 років геноцидом українського народу зараз не на часі”. Якщо міркувати саме так, то таке питання завжди буде не на часі, бо завжди можна буде знайти щось важливіше, що завжди можна випнути наперед і сказати: “Це важливо, інше - НІ!...”
Отак і виходить, що вчитися ми не бажаємо ні на своїх ні на чужих помилках...І комплекс жертви, яка боїться визнати те що її гнобили тим самим залишаючись жертвою, іще живий в наших душах...
То коли ж настане час його позбутися?
подр. Людмила Шашко
|
