У вівторок, 25 квітня, двох активістів Спілки Української Молоді в Україні з Херсонського осередку, білоруські митники не пустили в на тереторію Білорусі. Українці їхали на щорічну акцію опозиції «Чорнобильський Шлях-2006», що відбувалася 26 квітня в Мінську.
СУМівці їхали із Чернігова гомельським автобусом до українсько-білоруського кордону . На пропускному пункті білоруської митниці дозвіл на перетинання кордону одержав лише один з СУМівців. Іншому ж, білоруські митники відмовили у в'їзді на територію Республіки Білорусь. Довго перевіряючи документи й розпитуючи про мету поїздки, хлопцеві , зрештою, не дозволили перетнути кордон . Причому, ведучи , переговори із членом СУМу , митники відкликали раніше даний дозвіл в'їзду на територію Білорусі й другому СУМівцю. Своє рішення митники аргументували недостатньою кількістю в українців фінансових засобів для перебування в Білорусі.
Це не перший і, очевидно, не останній випадок, коли українців безпідставно не пропускають на територію сусідньої держави.
Та все ж одному із СУМівців з Київського осередку вдалось перетнути кордон Республіки Білорусь! Вже в Мінську він зустрів ще кількох українців, які теж приїхали сюди на акцію.
Розповідь про цю подію учасника акції - СУМівця з Київського осередку СУМ в Україні:
Українці всього світу відзначають роковини аварії на ЧАЕС. На могла залишатися осторонь і Спілка Української Молоді. Неординарно вирішили відзначити цю сумну подію, як для України, так і для решти світу троє сумівців з України. Ці троє, будучи солідарними з дружнім білоруським народом, вирішили взяти участь в щорічній акції білоруської опозиції – «Чорнобильський шлях».
Вже багато було написано і сказано різними засобами масової інформації різних країн про те, як двох членів СУМ в Україні не пустили до Білорусі. Але одному сумівцю все-таки вдалося попасти до Мінська і бути учасником «Чорнобильського шляху».
Не варто описувати, як той один переходив кордон та «шифрувався» по містах Білорусі до часу «Х». Все відбувалося, як в шпигунському кінофільмі: легенда, вивчення місцевості, пошук підходящих шляхів для відступу тощо. Один білорус сказав про нього: «ваш бойовик «косить» під туриста». Він так і не зрозумів, що ніякий то не «бойовик», а просто – співчуваючий їхній, білоруській справі.
Мінськ. 26 квітня 2006 року. Жовтнева площа перекрита. Міліцейські кордони. Станції метрополітену «Жовтнева» та «Купаловська» не працюють. Опозиціонери, співчуваючі, небайдужі різними шляхами: хто автобусами, хто в пішій колоні добираються до «Академії Навук». Мітинг. Білоруська мова (мабуть чув вперше за кілька днів свого перебування в «незалежній і демократичній» Білорусі). На фоні різнобарв’я прапорів вигідно вирізняється український синьо-жовтий прапор. Є росіяни з «Оборони». Посмішки на обличчях. Загальне піднесення. «Живє Бєларусь!» Бадьоро!
Скінчилося. Як завжди: затримано і депортовано кількох українців, лідерів опозиції кинуто до КПЗ на 15 діб. Чорнобильський шлях, шлях скорботи і жалю продовжується.
Минуло 20 років від Чорнобильської трагедії. Болить українцеві, болить білорусу. За кілька років після Чорнобиля Україна стала незалежною. За кілька років після «Чорнобильського шляху 2006» Білорусь…?
Співчуваючий
