Гошів... Святе місце... Ясна гора...
Духовні святині мають дивну силу притягувати до себе людей, дарувати світло очищення.
Мої друзі – члени Спілки Української Молоді в Україні приїхали сюди, на цю святу землю з Києва (дорослі і юнацтво, усього 14 чоловік – серед них Голова Крайової Управи Неля Лавріненко і брат Вікентій (ЧСВВ) – на вихідні, 5-6 листопада. До них приєдналось двоє юнаків-сумівців з Івано-Франківська, та з Калуша – я і моя подруга Світлана Тхір.
І та гора – уверх, кам’яна і нелегка, укрита жовтим листям, звивиста. Де захоплює дихання від свіжості, від нелегкості шляху, від споглядання хрестів обабіч дороги, що оповідають Хресну путь Ісуса Христа та ведуть до храму-святині та монастиря. Це було вперше. Бо хоч я завітала сюди не як далекий гість, а вже частим відвідувачем, всі мої шляхи починались з урочистої брами та асфальтованої доріжки.
Чому відвідини духовних місць завжди супроводжувались для мене, і я впевнена, і для моїх друзів і подруг – захопленим, згуртованим спогляданням, єднанням з навколишнім світом, з навколишньою природою, надзвичайною гармонією, спокоєм? Душа і світ – єдині і досконалі саме тут.
Гори далині – жовті, коричневі, осінні, шурхіт листя, і навіть гірські вівці на подвір’ї.
А увечері – ватра. Унизу – вогні жител села Гошів. Зверху – зоряне небо. Поруч – друзі. І бесіда – про вічне, про духовне: “Про Бога, про любов, про ставлення до ближнього.”
Інший світ – близький, зрозумілий, духовний і досконалий увібрав нас усіх повністю і запевнив своєю глибиною.
Молоді душі, які доторкнулись до духовного – як вони? – відчували, переживали свої думки, запитували – який вплив, яке враження, який слід залишили ці відвідини, ця ватра і ця розмова з ігуменом Пантелеймоном і братом Атанасієм.
А запитанням не було кінця-краю. Вони сипались і сипались. Про шлюб, про обряд хрещення, про сповідь і про гріхи, про монаше життя і про іспит совісті.
Тому, напевне, зранку у багатьох виникла потреба у сповіді і у прийнятті Святого Причастя.
І старими дерев’яними сходами – до Світлого образу – чудотворної ікони Матері Божої. І назад тими ж сходами. З надією і світлом у серці.
Згадуються слова о. Івана Шмадила: “Ось уже дві тисячі років Марія є нашою найкращою матір’ю. Тому не є дивним, що люди горнуться до неї – втомлені, скривджені, обтяжені. Воно є єдиною, у кого можна знайти поміч, потіху і порятунок. Її потребує кожна душа, її потребує усе людство у всі часи та за будь-яких обставин. Разом з Нею ми побачимо Ісуса та полюбимо Його, а тоді Він нам об’явить, що означає для Нього та для нас величне і пречудне ім’я – Марія.”
І ще його:
“Якнайчастіше ідім на Ясну Гору до Марії, любім її усім серцем, усією душею, усім нашим єством. Любім її у наших думках, у наших словах і ділах. А ця любов до Божої Матері буде для нас сонцем, що освічує наші бажання, наші діла, наші душі і все наше життя.”
Мої друзі від’їжджали у свій далекий Київ. У Івано-Франківську їх ще радо вітаємо у монастирі Царя Христа отців Василіан, о.Пахомій ЧСВВ.
Та потяг кличе у путь. Повертаймось, друзі мої, до нашої Святині!
стаття подруги Іванки Прусак
СУМ в Україні м.Калуш
