Табір «Тростинська Січ» був пройнятий козацькою тематикою. Юнацтво мало теренівку «Звідун», де вони коштували «козацької каші», збирали зілля для клечання своїх помешкань-наметів та вчилися влучно стріляти по мішені з рушниці.

     Таборовики дізналися, які напої пили справжні козаки та яку їли їжу. Чаї із лісових та лугових трав смакували усім чудово, а пшоняна каша, яку раніше їли, щоб краще наука в голову ішла, також дала свій результат. Зрештою, на інтелектуальних козацьких змаганнях рій «Козачок» переміг із великим відривом, проте рій «Козаків» пізнав, що таке справжня лицарська дружба та взаємопідтримка.

     Оскільки на другий день таборування випало велике свято – Трійця, тож ми мали мандрівку до сільської церкви.

     Сама церква заслуговує на кілька добрих слів, адже збудована вона ще в 1745 році з дерева і відтоді не перебудовувалася (переживала лише ремонтні роботи). Іконостас та ікони у церкві роботи майстрів української іконописної школи. Дуже зворушує образ патрона СУМу – архістратига Михаїла. Кращого я ще не бачила.

     Хоч до церкви ішли швидким темпом майже годину, назад повертатися було легше, хоч і пішли значно довшим шляхом.
Дорогою мали завдання зібрати якомога більше лікарських рослин для чаїв на табір та додому. Споглядали та знайомилися із природою рідного краю.

     За дослідженнями краєзнавців, саме цими шляхами колись давно ішли частини військ Богдана Хмеьницького на Білу Церкву, тож ми черговий раз відчули спорідненість із лицарями-козаками. + фото яром-долиною

     Загалом, протягом таборування, тобто за три дні, ми зустріли їжачка, (фото) ящірку (фото), дупло із синицями (фото) та білочку (фото). Нічні концерти давали жаби,  ранкові – соловейки та зозуля. Юнацтво ж співало козацьких пісень та сумівський гімн і молитву.

     Третій день таборування закінчувався мандрівкою по місту Василькову, який колись був літньою резиденцією князя Володимира Великого, а згодом перейшов у володіння до його сина Василька. Саме на замковій горі, де колись стояв замок цього володаря, і побували сумівці. Також завітали до Собору св. Антонія і Феодосія Печерських, (фото біля Собору) попили води із цілющого джерела св. Феодосія – першого печерника, який був цілителем та лікував людей від різних недугів. Також піднялися на Змієві вали, які з давніх часів були кордоном Русі. Звідти, як на долоні, побачили майже усе місто.

     А далі під прапорами пройшли до пам’ятника Т.Г.Шеченку, де відбулася збірка-закриття.

     Місцеве населення, певно, ще не бачило такого дива, тож із цікавістю спостерігали за незрозумілим їм дійством.

     Зрештою, табір вдався. Невеликий чисельно, проте дуже дружній і майже родинний. Були усі атрибути табору: від збірки до нічної стійки, від гутірок до таборових посвідок, від радісної зустрічі до сумного прощання... Але не на довго – до Крайового табору!