Вечір пам'яті Шухевича

4 березня, у п’ятницю, у приміщенні малого кінозалу Києво-Могилянської академії відбувся вечір пам’яті генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича. Організатором вечора виступив Київський осередок СУМ в Україні.

Захід проводився для широкого загалу. Ми не обмежились лише сумівцями, були запрошені студенти з різних навчальних закладів. Метою вечора було проведення просвітницької роботи серед молоді. Тобто, за задумом, на вечір мали прийти люди, котрі геть нічого не знали ані про Тараса Чупринку, ані про УПА. Якраз на них і була розрахована програма.

Розпочалось дійство о 18:30. Відкривали вечір два священики Української Православної Церкви Київського Патріархату молитвою за раба божого Романа. На моє здивування, у залі не виявилось байдужих, та ніхто не став виходити з приміщення, аби „запалити цигарку” поки там моляться. Більше того, слова молитви „вічна пам’ять” усі співали разом. „Роман Шухевич був славним сином українським, котрий у важкий для України час зумів залишитися як християнином так і патріотом своєї Вкраїни. Дякуємо всім за спільну молитву. Хай вас Бог охороняє...” – сказав один із священиків, благословляючи присутніх хресним знаменням.

Заступив за отцями запрошений гість Віктор Рог, котрий розповів присутнім про нелегкий життєвий шлях Тараса Лозовського, подарував присутнім невеличку кольорову брошурку, присвячену 55-й річниці з дня смерті великого генерала та передав подарунки до сумівської бібліотеки київського осередку. Після цього у залі погасло світло, запанувала тиша, на екранах з’явилась назва очікуваного всіма фільму: „Нескорений”. Але скінчився фільм, побігли титри, та ніхто не вставав зі своїх місць. Тоді заграла гітара подруги Ірини Туз. Дівчина затягнула „Йшли селом”, а всі, ніби зачаровані, вдивлялись у тендітні пальчики котрі так легко перебирали гітарні струни. Але й пісня скінчилась, декілька секунд тиші та всі зааплодували. Тоді я зрозумів, що вечір таки відбувся, а головне, він був корисним. Хто яку користь вбачає у ньому, хай кожен думає для себе сам. А ми зробили для себе певні організаційні висновки, та знаємо тепер, що треба робити наступного разу, аби наш захід зробити ще більш цікавим та насиченим.

Тарас Дем’яненко