Щоправда, не обійшлося і без ляпів. Один актор так вжився у роль поета Петра, що забув, що він на сцені і поніс справжню поетичну лайку. Хоча, я чомусь думала, що поети матюкаються якось менш банально, вишуканіше чи що. Але лайка це є лайка. Також трохи зіпсувала музика в кінці вистави – звук був жахливий, наче хто дряпав по металевих ночвах.

    Проте, втішала наша як завжди мила Марго. Вона була на сцені такою світлою плямкою, що скрашувала їхню «поетичну» тусовку.

    А якщо сказати про глядачів, то серед них, окрім сумівців, були брати Капранови. Це із відомих. Решту я не впізнала. Із цікавого скажу, що після вистави квитки можна було з’їсти, проте обчистити перед тим шкірку. Адже імпортні яблука та ще й обписані маркером просто так їсти не можна. Приклад показали ті ж таки Капранови.

    Якщо коротко про зміст вистави, то йдеться про те, як один «митець» схотів написати РЕАЛІСТИЧНУ п’єсу, драму, де б жодного разу не згадувалася і не з’являлася горілка. Зі смутком констатувала для себе, що від Самійленка і до наших часів нічого не змінилося, ні з горілкою, ні у стосунках між поетами-письменниками, коли кожен вважає себе генієм, а всіх інших – нездарами. І що старші «митці» часом повчають молодих, коли самі нічого реального так і не спромоглися зробити за своє життя: «були одні читачі (миші), та й тих потруїв». Але то все нічого, ну не клеїться розмова без чарки. Тож помирила усіх Олина бабуся, яка потурбувалася про «поетів» і передала їм наливки. От тоді настав мир, злагода і порозуміння. Тож «За драму без горілки»?

Подруга Людмила Юрченко