Отакої пригоди я не очікувала. Всі шукають своєї "території позитиву", а нам її влаштували. Та ще й доповнили авантюрами з дитинства та святковим настроєм (весна ж бо наступає! Не йде, а біжить за нами вслід).
Нам - це сумівкам з Івано-Франківська і мені, гості з Калуша. Влаштували, а точніше влаштував голова Івано-Франківського осередку - Сашко Чернов. Попередньо склавши маршрут теренівки і підготувавши завдання, друг Сашко відправив дві групи дівчат від ратуші (початкова точка маршруту). Моєю провідницею і супутницею стала Мар'яна Гусак.
Обов'язковою умовою проходження теренівки була наявність фотоапарату. Бо ж треба було зазнимкувати, відображаючи певну емоцію (реакцію) на ситуацію, що вказана у завданні. А завдання ще ж треба було знайти!
Ми знайшли "сонечко на майдані Шептицького" і зобразили емоцію "нам наступили в маршрутці на ногу". Біля лазні ми довго шукали завдання. А знайшовши, вирішити зобразити "освідчення в симпатії незнайомому хлопцеві" - бігборду Святослава Вакарчука.
І знову в пошуках завдання - вже біля входу в арт-кафе "Хрущ на Вежі". Проїхались ліфтом. Покрутились біля дверей, заглянули всередину. У! Який там шум і пелени диму" Вернулись вниз. Знайшли!!! Зображаємо !нас не впізнає провідник з чужим проїзним квитком".
Ось "Олі будинок". Якої Олі? Звичайно ж, Пітулей. Ну й сміття й папірців:І де заховано завдання? І ці цікаві бабусі: "А що ви тут шукаєте?". Пояснюю. "Візьміть патичок і пошукайте в коробці". Смішно і кумедно, як в дитинстві. Без допомоги Сашка не знайдемо. Дзвонимо. Ага, біля банкомату. Є! І ситуація відповідна: "Вам позичають гроші, щоб придбати омріяну річ." Звичайно, це радість і вигук: "Єс!".
Магазин "Меблі". Вхід. Швидко знайшли завдання. У розмові з Мар'яною виявили, що ситуація у завданні схожа з нашою реальною. " У принтері закінчилася фарба, а викладач завтра чекає з курсовою". Мар'яна додруковує курсову, і я закінчую своє докурсове завдання, і на нас обох завтра очікують викладачі.
Школа №13. Тут такий простір:І де його шукати. Те завдання. Не знайшли. І втомились дзвонити.
Швейна фабрика. Вхід. З годинником і термометром. Великим, ні, велетенським. І завдання: "Дайте зрозуміти набридливому залицяльнику - ну не хочете ви з ним зустрічатися". Дали зрозуміти.
"Фуршет" ми не знайшли. Але запитувати у місцевого хлопця. І він не знав, і ми не знайшли. Ідемо до ІФНТУНГу (Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу). Лиш повертілись біля воріт. До дверей не дійшли. Завдання не знайшли. Уже й запал пропадає:
Шукаємо самі сюжети. Ось що ми знайшли: кота у вітрині магазину, підсніжники, захід сонця і дерево, горбате дерево (я - кішка, лізу догори), дерево і Мавка - Мар'яна, дитяча гірка.
Нарешті! Домівка. Це ще не все. "Ви витягнули щасливий квиток". Гаразд. Щасливий, так щасливий. Є емоції! Звичайно, це емоції щастя. І доповнили уявну картину реальною - рожевим тюльпаном кожній сумівці і шматочком київського торту.
І нагадуванням: "З весною розквітають не тільки квіти, але і дівчата". Звичайно, ми розквітли усмішками. Дя-ку-є-мо!