Вечір червневої поезії
15 червня 2009 р. Б. у Івано-Франківському осередку відбулися чергові літературні
читання. СУМіівці та гості читали вірші червневих поетів (народжених у червні), а також
улюблену поезію та авторські вірші. Вашій увазі - добірка поезій з червневих осередкових
читань.
О. В.
Солодкий вітер обвіяв волосся.
Літа зелені трави.
На обрій небо з горами злилося.
Усмішка нелукава.
Квітнуть квіти. Сонце. Тиша.
Повітря настояне літом.
Біла сукня. Ноги босі.
Лиш очі сумують а містом.
Тетяна Запорожець
Муха Цеце
Пекучі стіни колюча підлога
Гладенька стеля я - муха Цеце
Останній подих остання мікроба
Останній дротик і твоє лице
Стає шкарубким немов шкарлупа
У твоїх ніздрях моє житло
Ти йдеш в лікарню і хоч на групу
Але спочатку гони бабло
Мій бізнес квітне і ресторана
У твоїх ніздрях забацав я
Бактерій рота пани і панни
На чай заходять гортань твоя
Стає готелем п'ятизірковим
Ти ломиш руки - бабла нема
А я обрісся цетром торговим
Тобі ж ув очі глядить чума
І ще півроку отак протягнеш
А потім вуйна з блідим лицем
Тебе у біле переодягне
А я залишусь - муха Цеце
Василь Карп'юк
Як почуєш вночі край свойого вікна,
Що щось плаче і хлипає важко,
Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,
Не дивися в той бік, моя пташко!
Се не та сирота, що без мами блука,
Не голодний жебрак, моя зірко;
Се розпука моя, невтишима тоска,
Се любов моя плаче так гірко.
Іван Франко
Ти живеш у місті
дивному для мене
Ти приносиш вісті
із чужих світів
Погляд в Тебе теплий
А в очах зелених
вогники салютів
і нічних мостів:
Живе у моїх мріях місто це
у спогадах уже далеких
хоч часто виринає з мрій
наповнює сумну реальність буднів
і будить фантастичні почуття
вже призабуті в часі.
Пішов дід на гриби
Пішов дід на гриби,
Баба на підпеньки.
Дід свої поварив,
Бабині сиренькі.
Народна творчість
Fa
(Сонет)
Фантазіє! ти сило чарівна,
Що збудувала світ в порожньому просторі,
Вложила почуття в байдужий промінь зорі,
Що будиш мертвих з вічного їх сна,
Життя даєш холодній хвилі в морі!
Де ти, фантазіє, там радощі й весна.
Тебе вітаючи, фантазіє ясна,
Підводимо чоло, похиленеє в горі.
Фантазіє, богине легкокрила,
Ти світ злотистих мрій для нас одкрила
І землю з ним веселкою з"єднала.
Ти світове з"єднала з таємним,
Якби тебе людська душа не знала,
Було б життя, як темна ніч, сумним.
Леся Українка
Чорний колір - колір зради,
а червоний - то любов,
очі в мене два свічада
і палка татарська кров.
О тікай, стрункий юначе,
стережись моїх очей:
подивлюсь - припадком наче -
і не спатимеш ночей.
Поцілую - і до скону
будеш прагнуть уст моїх,
і затроїть кров червону,
кров юначу п'яний гріх.
Наталія Лівицька-Холодна
|
