"Це був справжній ранковий крос, потрібно було ще оббігти потяг, який стояв на першій
колії, з такої несподіванки ми дружно помчали не в ту сторону, перестрибнули через колії на другий перон і побачили свій потяг в протилежному кінці вокзалу:" - так починалася наша осередкова мандрівка до Бубнища (Долинський р-н, Івано-Франківська обл.). Чи встигли сумівці на потяг - читай те далі :).
Як кажуть: "у природи немає поганої погоди, будь-яка погода благодать". Дощ, спека чи
мжичка ніколи не завадить здійснити чудову мандрівку, а головне - з друзями. Звичайно,
що для гарної мандрівки бажано вибирати сонячний день, та хіба ж можна тут передбачити
все?
Мандрівка розпочалася ранковим потягом о 5 годині, звісно, в такий час ще прийнято
солодко спатоньки, та СУМівці за часом не слідкують! Вирішили, що не складно буде
раненько прокинутись та здійснити екскурсію в Бубнище. Тут то без пригод не обійшлося,
дехто проспав, хтось спізнювався, інші з нетерпінням чекали на вокзалі. Ніч видалась
дощовою, тому і сильного наміру кудись відправлятись вже не було. Та коли за одну
хвилину до відправлення всі добігли на вокзал, то без зайвих розмов кинулись до потяга,
який мав би вже відходити. Це був справжній ранковий крос, потрібно було ще оббігти
потяг, який стояв на першій колії, з такої несподіванки ми дружно помчали не в ту
сторону, перестрибнули через колії на другий перон і побачили свій потяг в протилежному
кінці вокзалу. Сили бігти вже не було, та втрачати дорогоцінні хвилини не хотілось.
Вже забігши в потяг, ми просто впали на лавки, від шоку відходили кілька хвилин, а потім
дружно розсміялись. Такий початок навіть передбачити було важко. Та чи варті були наші
старання, ми ще не знали, адже небо навіть не натякало на сонячну погоду. Все-таки ми
запаслись оптимізмом і повмощувались додивлятися свої так жорстоко перервані сни. Місця
було достатньо, правда, дещо холоднувато.
Болехів зустрів нас ранковою туманністю і маленькими краплями дощу, які постійно
стукотіли по парасольці. Хотілось швидше повернутись додому і закутатись в теплу ковдру.
Проте це було б нечесно, адже скільки сил ми вже потратили, щоб сюди приїхати. Погулявши
по місту, вирішили їхати до назначеного місця - скелі в Бубнищі. Поїхали. Висадили нас на
трасі і вказали на дорогу, яка вела в гори. Надзвичайна мальовничість, зелень, свіже
повітря, пташиний спів: Тільки із-за цього варто було б їхати сюди.
До скель ми піднімалися більше години, проте це не становило великої складності. Дорогою
нам траплялися дерев'яні альтанки, де можна було відпочити і почитати, хто вже перед нами проходив цими стежками.
Вражаюча велич скель одразу захопила нас в полон. Хотілось всюди сфотографуватися, біля
одної скелі, біля іншої, зазирнути в кожну печеру: а ще там були коні. Нам запропонували
покататись і так наполегливо припрошували, що особисто я не відразу зрозуміла, що збулось моє бажання, я вперше їздила на коні і це було надзвичайно!!!
Дорогою назад на нас нахлинуло багато спогадів і ми навіть не помітили, настільки швидко
спустилися до траси. Погода була вже чудовою, навіть сонечко пробивалося крізь пухнасті
хмарки. Думаю, що поїздка всім дуже сподобалась, адже на обличчях не було помітно ні
краплинки втоми, а тільки щаслива посмішка і заряд енергії.
Цією поїздкою ми закрили офіційні СУМівські сходини на літній час. Далі нас чекає ще не
одна весела мандрівка, тому не потрібно лякатися погоди, вона не зашкодить весело
проведеному часу з друзями.
Краля
