Чим далі в ліс, тим більше дров. Сьогодні ця українська приказка актуальна як ніколи. Біда тільки в тому, що дрова ці не стільки розпалюють революційний запал, скільки валяються під ногами і заважають рухатися до світлої мети. Але про все за порядком.

Отож на сьогодні Україна нарешті отримала “уряд в екзилі”. Щоправда “екзиль” цей виявився внутрішнім. Парламент відправив у відставку двічі несудимого прем’єра і його гоп-команду. Прем’єр і команда у відставку не хочуть, тому заявляють про незаконність такого рішення і роблять подання до Конституційного суду, щоб той втовкмачив це нардепам. Останні наполягають на протилежному. Хоча, якщо подивитися зі сторони, то уряд все одно не може потрапити на роботу через постійні пікети помаранчевих біля Кабміну.

До речі, про пікети. Ющенко пообіцяв європейським партнерам, що блокада органів держуправління повинна бути знята. Але обіцянка – цяцянка. Месія може підписувати все, що завгодно, а тоді устами Порошенка пояснити Кваснєвському, Солані, Адамкусу та екзильним Президентові з міністрами, що по-перше пікетує не він, а народ, якому ніхто нічого не може заборонити, а по-друге це не блокування, а мирний пікет, чого теж ніхто не може заборонити. І взагалі, нехай Янукович уступиться, як вирішив парламент, і тоді все розблокується. А зараз народ просто втілює в життя постанову Верховної Ради.

Але навіть постанова ВР не є обов’язковою для ініціювання народом своїх кроків. От люди вирішили і пропікетували резиденцію Кучми в Кончі-Заспі. Зробили це переважно активісти «ПОРИ», серед яких затесалося і кілька сумівців. Ніхто нічого не блокував. Півтори тисячі народу просто стали по обидва боки від виїзду з царського села, яке обнесене височенним парканом. Звичайно ж, його мешканці перелякалися, зачинили залізну браму і боялися виїхати. Тому помаранчевий народ обліпив мур своїми листівками, встановив свій прапор та й повернувся до революційного Києва. Нормальна людина, особливо яка перебуває у стані революційного піднесення, прагне до висот. Тому ліпити листівки хотілося повище. Очевидно, що підняти на добру висоту зручніше когось легенького. У рейтингу ваги швидко перемогла подруга Орися Бень, якій і випало ліпити агітпродукцію на Кучминому паркані. Скоро цей чоловік, який був президентом і зганьбив себе, поїде доживати свої дні в Москву – там ховаються від своїх народів усі московські холуї – Бабрак Кармаль, Юрій Мєшков, Аслан Абашидзе та інші. Пікетові проти Кучми можна знайти формальне виправдання – термін перебування на посту Леоніда Даниловича закінчився 30-го листопада, так що тепер він взагалі існує невідомо з яким статусом. Та й Адміністрація президента заблокована. Так що на роботу він не ходить. Хай збирається в Барвіху, там його вже чекає маразматичний товариш.

Але окрім цих цілком мирних дій, поки що нічого іншого не відбувається. Значна частина прихильників Помаранчевого кандидата готова до рішучішого почину. Натомість ВАЮ закликає зберігати спокій і в цей час милесенько веде переговори з бандитами, які, за його словами, повинні сидіти у тюрмах. В душах людей це викликає щире нерозуміння і навіть обурення. Але тут варто трохи заспокоїтися і подивитися на ситуацію тверезим поглядом.

Треба бути чесним і признатися, що тільки найближче оточення Ющенка знає всі ті домовленості з європейцями, які були досягнені за зачиненими дверима. Тобто всім масивом інформації ми не володіємо. По-друге, ми делегували Ющенкові право керувати країною, тому мусимо довіряти людині і не впадати у відчай вже на 12 день повстання. Ну, і по-третє. З Європою треба рахуватися. А Європа хоче, щоб все було по закону. Та й як це виглядатиме – Європарламент збирається на засідання весь в оранжевому, виголошує промови про демократичні цінності і важливість переголосування, а ВАЮ тут тупає ногою і каже: хочу все і негайно? На жаль для багатьох, революції в третьому тисячолітті вже проходять по-іншому. Тут більшу роль грає присутність телебачення на твоєму боці, аніж кількість бойовиків. Тому треба набратися терпіння і стояти до перемоги. А також Вірити, Вірити і ще раз Вірити. Але при цьому не забувати молитися і трудитися на благо цієї перемоги.