2 березня, на спеціально скликаній прес-конференції Андрій Даховський, керівник компанії “Ukrainian Records”, яка останнім часом опікується групою «Ґринджоли», заявив, що «Ґринджоли» – єдиний шанс для України показати щось Європі». Якщо припустити, що це правда, і що нам справді нема більше чого показати світові – то справи України навіть значно гірші, ніж про це говорила опозиція в часи революції. Але швидше за все, що менеджер цієї компанії, яка випускає здебільшого імпортних митців і трохи Альони Вінніцкої, просто не слухає вітчизняної музики. А «Ґринджоли» у його каталозі опинилися не від революційного меценатського запалу, а з нормального підприємницького бажання заробити трохи грошей на вже розкрученій пісні “Разом нас багато…”. Але те, що почалося навколо групи і її треку після перемоги у фінальній частині відбіркового туру на цьогорічне Євробачення уже виходить за межі простого підприємницького розрахунку…

Отож, цього року Україну на конкурсі пісні презентуватиме івано-франківська команда «Ґринджоли». До революції відома тільки вузькому колу фахівців, ця команда набула слави творців «помаранчевого гімну», записавши трек «Разом нас багато, нас не подолати», яка стала українською Марсельєзою. Особисто я нічого проти цієї групи, а тим більше – пісні – не маю. Але і затятим її фаном (і пісні, і групи) ніколи не був. Тому і до презентації України цією композицією на Євробаченні ставлюся прохолодно. І для цього є кілька причин.

По-перше, гасло винесене у приспів – не оригінальне. Його придумали на Майдані як актуальну адаптацію славнозвісної іспанської революційної пісні 60-х «El Pueblo unido jamas sera vencido», що у перекладі означає “Об’єднаний народ ніколи не буде переможений”. По-друге, «Ґринджоли», не дивлячись на всю їхню непідкупну щирість, не є професійною групою. Сиділи собі хлопці у франківській студії радіо “Західний Полюс”, записували для радіо заставки, джингли і всіляку рекламку, а у вільний час бавилися у музику, яка була для них хобі. Так існує більшість українських команд, але це не означає, що у нас нема професійних виконавців, які займаються музикою серйозно і оригінально, а не час від часу, коли до цього руки доходять. Питання професійності є наріжним в таких конкурсах і аматорський рівень франківців, на фоні добре підготованих конкурентів, не можна буде виправдати жодною революційною популярністю.

І по-третє. Євробачення – це євро-БАЧЕННЯ. Мається на увазі те, що важливою є не тільки пісня, але і саме шоу, яке навколо цієї пісні буде відбуватися на сцені. Наразі, шоу якогось не спостерігається взагалі, якщо не вважати за таке вихід одного з музикантів у футболці з написом “Brazil”, яка кумедно випирала на його пивному черевці. Є ще і четвертий пункт, абсолютно суб’єктивний. Ця пісня справді стала своєрідним гімном, і нехай би таким і залишалася – невміло заспівана, з поганою псевдо-реперською начиткою і недолуго записана у студії – але зате дуже щира. А так її тепер доведеться ґламурно, по-попсовому вилизувати у студії, розбавляти якимись ритмами, перекладати англійською чи німецькою і потім невміло, з прикарпатським акцентом, все це діло переспівувати. Це вже буде схоже на пародію, а не на річ, яку тисячі людей виспівували, гріючись на Майдані.

Але, зрештою, біс із ними, з усіма цими зауваженнями. Народ начеб-то проголосував – то має право. У всій цій історії мені не подобається одна, але дуже серйозна деталь: чому ця група потрапила до фіналу відбіркового туру Євробачення поза конкурсом? По-людськи я розумію чому – віце-прем’єр з гуманітарних питань Микола Томенко узрів у цьому революційну доцільність. Мовляв, поки одні мазалися гримом і солодко співали з екранів УТ-1, «Ґринджоли» виступали на Майданіі не могли брати участі в конкурсі. Ідіотська аргументація, як на мене. До чого тут це? Адже проведення відбіркового туру має якісь правила, і чи не за те, щоб правила були одні для всіх, ми мерзли у листопаді і грудні? Чому це одні з вересня працюють, подають заявки, знімають якісь відео-презентації, пишуть пісні і організовують людей на свою підтримку, аби добратися до цього злощасного фіналу, а інших туди вводять просто за рекомендацією влади? Де ж тут обіцяна справедливість? Чому б тоді Підрахую-Ківалову було не втиснути в другий тур президентських виборів до Ющенка і Януковича ще когось. Наприклад Тігіпка – такий позитивний герой був на телеекрані. То нічого, що він не балотувався, зате Ківалову подобався.

Тому, проблема не в Ґринджолах як таких. Мало хто на їхньому місці відмовився б від риби, яка сама пливе до рук. Проблема в тому, що нова влада дотепер мислить не обіцяними категоріями справедливості, а критеріями тільки їм відомої доцільності. Революція завершилася, і робилася вона для того, щоб нам більше не довелося виходити на вулиці. Якщо перекласти все це на ситуацію з Євробаченням, то особисто я стояв на Майдані за те, що навіть коли Мадонна б вирішила заспівати від України, але час подання заявок минув, їй би сказали: “Перепрошуємо, пані. Є правила і ми не можемо їх порушувати”.