Вилазка до Косова на гуцульський фест - чи не найяскравіший осінній захід, принаймні в нашому осередку. Особливого колориту надавали подорожі, здається не стільки гуцули в строях і осінні Карпати, як дорога туди і назад.

В кращих традиціях тернопільських студентів та інших злиденних прошарків населення до Коломиї ми вирушили потягом "Шепетівка - Івано-Франківськ" більше знаним як славетний "Гуцульський експрес". Для тих, хто не знайомий з реаліями Львівської залізниці, поясню, що таку назву вищезгаданий транспортний засіб здобув завдяки тому, що зупиняється чи не біля кожного стовпа, в результаті чого до Коломиї від Тернополя тягнеться майже 10 годин. Загальний же вагон цього потяга нагадує щось середнє між звіринцем і божевільнею.

Чого варті хоча б наші сусіди по місцях, котрі, прийнявши "для суґрєву" по півлітра на брата і смачно закусили нашими яблуками (лягаючи спати, ми залишили їх на столі), вляглися спати один на одному в небажаних позах, вартих пензля Пікассо.

Проте, як і всяке випробування ця дорога підійшла до логічного завершення і вранці ми зіскочили в Коломиї. Це прекрасне місто стало достойною винагородою за довготерпіння. Снідаючи на лавках біля ратуші, проведений згідно СУМівських традицій з молитвою і пісеньками справив незабутнє враження на поодиноких ранкових перехожих, котрі ще, мабуть, довго думали, що це за з'яви набігли у їхнє місто. Приємно вразили і коломийські музеї.

Хвилин 40 дороги - і ми вже в Косові - центрі краю опришків) колишньому розсаднику хасидизму (путівник запевняв, що ця релігійна течія зароджувалась саме там).

Гуцульська гостинність - то щось особливе. Нас розмістили у великій залі місцевої спортшколи, попередньо включивши опалення, в нашому розпорядженні були навіть кухня і душова - і все на шару. А яке чудове ліжко площею 100 м2 для нас приготували! Я маю на увазі суперм'який борцівський килим. Проведений увечері першого дня спортивний змаг (регбі, хлопці проти дівчат), довелося припинити через високий рівень травматизму. Засинали СУМівські першопрохідці під співані гостями-пластунами пісеньки.

Ранок наступного дня ознаменувався колективним набігом на місцевий ярмарок і приїздом решти учасників подорожі.

Врочистому відкриттю фестивалю не завадив навіть дощ, що припустив якраз під початок дійства. Далі все йшло традиційно: з піснями, танцями, трембітами, кептарями, крисанями та іншою доречною в таких випадках екзотикою. Особливо всім сподобалось, принаймні вигуків та сміху було багато, коли близько опівночі по всьому Косові раптом вимкнули світло в тривалість заходу - 10 хв.) просто посеред дійства.

Третій день - це поїздка в Криворівню в музей І.Франка, палаючий автобус, спізнення на автобус до Тернополя і як результат восьмигодинне мандри вулицями Коломиї. Далі - "общий вагон знайомого поїзда", цигани, перевірка квитків опівночі і т.д.

До речі, троє з 16 тернополян не змогли сісти на потяг у Коломиї, а ще одного товариша ми ледь не втратили напівдорозі внаслідок нічного шмону. Вразила принциповість провідників, котрі послали по квитки у Чорткові замість взяти гроші на місці.

Шкода, що все так швидко закінчилося. Сподіваюся, що гуцульському роду нема переводу і наступного року у нас буде причина вирватись до Карпат на наступний фестиваль.