Своїми враженнями ділиться подр. Світлана Мартюк:
Крехів… Крехів.. Крехів…
Була тем, певно, з десяток разів… І бажання знову відвідати Крехівський монастир Отців Василіян переслідує мене постійно. Там наче інший світ. Ти вириваєшся зі свого рутинного життя, всі проблеми залишаєш вдома і вирушаєш в мандрівку у пошуки духовних істин… Кожного разу знаходиш там щось нове і важливе для тебе, власне, щось таке, що важливе саме для тебе.
Кожна моя поїздка туди – це завжди нові пригоди, нові друзі й важливі для мене знайомства (вони здебільшого є підтвердженням тези «світ тісний»), неоцінений досвід життя та й просто нові враження, заряд позитивних емоцій на добрий місяць та приємні спогади на ціле життя.
Щоразу відпуст починається Хресною дорогою – розважання на певну тематику. Теми, яким присвячені такі Хресні дороги, є настільки різноманітними, але завжди актуальними. Ці роздуми стосуються всіх, незалежно від віку, стану, професії. Саму Хресну дорогу проводять на Побійній горі, яка розташована біля монастиря. Прочани слухають проповіді отців, зупиняються біля кожної стації та отримують такі необхідні настанови. Натовп, кілька крутих пагорбів, шалений вітер – це все змушує пригадати одвічні істини та повернутись до них.
Продовженням відпустового розпорядку є вечірня Служба Божа з Литією. Спів братів Василіян просто тримає в полоні. Ти усвідомлюєш, що не можеш піти з відпустової площі. Майже те саме відбувається під час нічної Літургії. Особливі почуття охоплюють тоді, коли стоїш в черзі до сповіді. Панує така тиша… Лише чути проповідь отця. Вражає те, що ти не бачиш того, хто виголошує цю проповідь, бо священики сповідають на монастирському подвір’ї біля церкви, а відпустова каплиця й площа, де відбувається Літургія, є поза муром. У такі моменти цей мур стає для мене символом гріховної обмеженості людської природи. Ти чуєш, але цей гріх не бачиш, тому мусиш подолати певний бар’єр, аби повернутись до Бога… І коли після сповіді повертаєшся на відпустову площу, відчуваєш таке «навернення», визволення від гріха, нарешті долаєш гріховний мур обмежень.
Після такого духовного переживання, по Літургії, розпочинається найулюбленіша частина відпустової програми – нічні чування. Зазвичай чування проводяться окремо для молоді та дорослих. Тобто є вибір молитися в церкві або слухати молитовні прослави Бога піснями, а поміж тим мати змогу разом з священиком задумуватися над різними актуальними духовними темами.
Цього разу мене вразило те, що я почувала себе як вдома, бо поруч були і мої односельчани, і острозькі сумівці. Ми насолоджувались співом крехівської Марійської Дружини, молоді з Бродів та виступом учасниці гурту «Голос серця» з Малого Березного – моєї сестри Марічки. Це було вражаюче, бо я вже понад півроку не була у неї на концертах (вона часто виступає на сцені, бо навчається в Ужгородському музичному училищі на відділі академічного вокалу). Продовжив нічні чування на сцені Павло Савран, добре відомий виконавець, особливо серед василіанської молоді, та «Містична троянда» зі Львова. І…все! Вже був ранок. Вся ніч промайнула, мов одна година!
Вразило мене і те, що за ніч отець, який проводив ці чування, щоразу, коли брав до рук мікрофон, звертав нашу увагу на сучасні духовні проблеми – сповідь, покликання, вибір, перед яким ми кожного разу можемо стояти, не знаючи, як правильно чинити… Він відволікав нас від ритму та мелодій пісень і говорив про проблеми та способи їх вирішення в християнському світлі.
Кілька годин сну, потім похід до печер та джерела, Архиєрейська Служба Божа… Прощання. Від’їзд. Львівський вокзал. І усвідомлення того, що вже все скінчилось.
Новий початок щоденного життя і непереборне бажання приїхати до Крехівського Василіянського монастиря св.Миколая знову. Проте вже аж через рік.
22-23 травня 2009 року Божого
