Голодомор – найбільша трагедія за всю історію Європи. Чому він відбувся? Причини цієї трагедії сягають не 1932 року, а ще 1917 – 1921 рр. В 1917 році українці відродили державу в формі Української Народної Республіки. Але хто ж прийшов до влади у відновленій державі? Це ті, кого Д.Донцов охрестив “малоросами”, “провансальцями”, а Степан Бандера – “хрунями”. У владу пробрались люди, яким “не дано було… речами кермувати” (І.Мазепа). Ці “мудрагелі” проголосили, що Україні не потрібна армія і результатом цього стали Крути, де 300 юнаків-надлюдей склали свої голови в обороні Батьківщини від московоських дикунів. Українці так і не змогли відстояти незалежність, бо її не прагнули всі. Столітній гніт в Московській імперії перетворив волелюбного українця на малоросса-хахла, девізом якого став: “Моя хата скраю – я нічого не знаю”. Як писав Т.Шевченко, лише один козак, в жилах якого пульсувала “жива…святая кров”, знаходився на тисячу свинопасів, наповнених “сукроватою”. Багато кому не було різниці при якій владі жити, якому прапору вклонятись – “красному” чи синьо-жовтому, кому молитись – Ісусу Христу чи Леніну і партії, чиїм нащадком бути, лише б “картопелька добра була для городу” (Т.Шевченко). Багато хто в 1932 і 1933 роках жалів, що в 1917 – 1920-х роках був байдужим і не чинив опору московсько-жидівським нелюдам.

Як писав Т.Шевченко: “Бог люті зла не діє без вини нікому!”. Голодомор був карою за наші гріхи: за те, що почали забувати рідну мову, культуру, що почали поклонятись чужим богам, служити чужій владі. За те, що забули “хто ми, чиї сини”(Шевченко). Московська наволоч, яка прийшла з півночі, була тим бичем Божим, що покарав нас. Кари такої не знав жоден народ Європи за всю історію – на рідній землі, яка була наповнена молоком і медом, люди вмирали щоденно, як комахи – сотнями, якщо не тисячами. Українці тепер вели нерівну боротьбу з найлютішим та найбільш безжальним супротивником – смертю. Люди харчувались мохом, корою дерев, половою, деякі доходили до божевілля і поїдали людей: батьки дітей, а діти батьків. В цей час червоні будівничі “раю на землі” об’їдались в Кремлі вишуканими блюдами та впивались ситними напитками. Вилучене зерно вони везли за кордон, тримали в сховах або робили з нього спиртні напої. Мета катів очевидна – стерти з лиця Землі українську націю. Їм невдалося цього зробити, бо “очень много”, - як казав кат Йосиф Сталін.

Однак, десяток мільйонів українців вже не повернеш. Можна лише припускати, скільки б нас було зараз. На теренах України, де населення було майже повністю знищене штучним голодом, поселили москалів та азіатів, привезених з “Расєї”.

Ще по сьогодні кремлівська злочинна влада не визнає свого злочину. Не визнають його запроданці, які засіли у владних кабінетах України. Хіба можемо ми їх простити?! За те, що не дали підрости мільйонам діточок, відчути смак життя, а матерям та батькам радіти своїм дітям, пишатися ними! Чи можемо ми простити нашим новітнім окупантам за те, що знищують нас сьогодні?! За те, що викорінюють українську мову, а впроваджують “общєпанятний”! За те, що викривляють правдиву історію і глумляться над нашими героями! За те, що прирікають український народ на злидні та заселяють нашу землю інородцями! Ми не повинні їм цього пробачити! Ще прийде час, коли повстане українська земля і понесе мільйони війська під стіни московського Кремля. Ми встановимо справедливість – чим гідно вшануємо невинно закатованих штучним голодом 1932 – 1933 років.

Голодомор навіки залишиться в пам’яті українського народу. Він також повинен стати стимулом до боротьби проти нових ворогів, за українську Україну, щоб ніколи більше не повторилось нічого подібного на нашій землі. Порвімо кайдани неволі, станьмо у повний зріст! “Нам пора для України жить!”.

Слава невмирущій Українській Нації!

Слава Україні!

др. Андрій Лібич