Василь Лопата узяв собі одну з найбільш важких технік гравюри – різцеву. Він гравюрував то на лінолеумі, то на твердішому пластику, але у всіх випадках його лінія була тоненька, витка і ніжна. Легкість і мальовничість – визначальні риси манери Василя Лопати. Можливо, найперше виявилися ці риси в його "малій графіці". Згодом він цю техніку почав застосовувати і на більших аркушах. Серед його ілюстративних циклів звернули на себе увагу його аркуші великих розмірів до шедевру давньої української літератури – поеми "Слово о полку Ігоревім", відтак до епосу – українських народних дум та історичних пісень, до поезій українських романтиків тощо.

У полі зору митця опинилися всі поезії Шевченка, в яких реальні події та люди набувають ще й метафоричного, символічного або алегоричного сенсу: "Заповіт", "Причинна", "Невільник", "Роботящим рукам", "Гайдамаки", "Гамалія", "Утоплена", "Зійшлись, побрались, поєднались", "Хустина", "Тополя", "Катерина", "Марія", "У нашім раї на землі", "Мені тринадцятий минало" і так далі.

Поєднавши романтичну спрямованість з метафорою, що так властиво слову Шевченка, Василь Лопата досяг дуже цікавої "візії" цього слова. Він будує щонайменше два плани кожного сюжету (іноді їх три або й чотири), кожний з яких накладається на інший. Людські постаті, елементи природи стають напівпрозорими, наче нематеріальними. Цей метод дозволяє митцеві сполучати рівночасові й різнопросторові події, домагатися своєрідної багато сюжетності.

В ілюстрації до вірша "У нашім раї на землі..." старенька жебрачка у латаній свитині – це не тільки образне протиставлення молодій матері "з своїм дитяточком малим", а й образ-алегорія, що несе у собі велике узагальнення. Не випадково митець неначе ідентифікує стару виснажену і забуту всіма матір з характерними українським краєвидом: жебрачка мовби розчиняється у цьому пейзажі; окремі деталі дерев, пагорбів видніються крізь неї, вони у ній самій. Тут одночасно єдність і протиставлення: чудовий куточок природи, наша Україна, "наш рай на землі" – і раптом така трагічна постать жінки, яка також в собі уособлює матір-Україну! Ці контрасти дуже часті у Шевченка, бо він чудово бачив, що бідність народу на казково багатій землі іде від підневільного, колоніального становища України.

Ми зупинилися тільки на маленькій частинці праць Василя Лопати, можливо колись вам випаде нагода ближче і детальніше ознайомитися з його роботами. А ця людина має багато цікавих моментів у своєму циклі робіт. Цього майстра можна віднести до нового слова в ілюструванні великої поетичної спадщини першої постаті в панорамі української літератури – Тараса Шевченка.