Весна…Березень…
Першою ознакою приходу весни вважався посвист байбака. Удосталь виспавшись за
довгу зиму, звірятко, відчувши тепло, вилазило з нірки, ставало на задні лапки і,
нашорошивши вушка та піднявши вгору писочок(ротик), голосисто сповіщало про свою
появу під весняним сонцем. Люди спеціально ходили в степ, щоб не проґавити голос
живого провісника тепла. Другою прикметою приходу весни був приліт вівсянок –
найперших перелітних птахів.
З 18 березня (Кононового дня) день уже починав переважати за ніч. З цієї нагоди
влаштовували цікаві дитячі забави – заклики птахів. Напередодні матері й бабусі
випікали з тіста для діток фігурки різноманітних птахів – жайворонків та голубків.
Уранці діти ними прикрашали двір і сад, а коли добре пригрівало сонце, юрбами
виходили за село, несучи в долонях печиво. Дзвінкі дитячі голоси дружно промовляли:
Пташок викликаю
З теплого краю.
Летіть, соловейки,
На нашу земельку,
Спішіть, ластівоньки,
Пасти корівоньки.
Якщо хтось уперше бачив ластівку, то брав грудочку землі й жбурляв їй услід,
приказуючи: "На тобі, ластівко, на гніздо, а людям на добро."
Проте остаточним утвердженням весни вважалося Благовіщення, котре припадає на
7 квітня. З цього дня вже можна будо починати ранню оранку землі.
В деяких селах Бойківщини зберігся звичай на Благовіщення вносити в оселю плуга,
прикрасити його, а потім під супровід обрядових пісень урочисто винести до ниви і
прокласти першу символічну борозну.
Саме в цій порі починали заготовляти цілющий напій – березовий сік. Заготовлену з
дерев, котрі планувалися під вирубування, рідину зливали в діжку, заправляли смаженим
ячменем або сушеними грушами-дичками і тримали в прохолодному місці. Такий напій
міг зберігатися протягом трьох-чотирьох місяців, був дуже смачний і корисний.
А ще існують народні прикмети березня:
- 9 – Обретіння – в цей день птахи починають шукати собі місця для гнізд.
- 15 – Федот – якщо вітряний і холодний день, то довго не з'явиться трава.
- 18 – Конон – жінки намагаються передивитися і перебрати насіння городини.
- 22 – Сорок Святих – матері випікали з тіста кожній дитині 40 жайворонків і дітлашня ходила вулицями, накликаючи з вирію птахів.
- 30 – Теплий Олекса – цей день вже вважався весняним: скресала крига, починалися весняні повені, а люди готували польові знаряддя.
Учитель прекрасного і вічного.
…Був сонячний літній день. Біля київських Золотих воріт художник розташувався із
своїми малярськими приладдями. Ось навів він одну лінію, другу, примружено і пильно
вглядається у сяючу на сонці позолоту. Та раптом почувся дитячий плач. Художник
покинув роботу, пішов гребенем валу і побачив дівчинку, що заблудилася. Навколо не
було нікого.
Художник заспокоїв малу, взяв на руки і поніс до Золотих воріт. Тут він посадив
дівчинку на свою квітчасту хустку, з клаптиків паперу зробив їй якусь іграшку, дав
бублика.
Минав час, але художник не шкодував за ним. Він вирішив припинити
роботу, повернутися додому і сповістити про свою "знахідку" до міліції.
Та, дійшовши до Софійського собору, побачив, як назустріч з переляканим виглядом
бігла молода, по-домашньому одягнена жінка.
– Мати! – сказав чоловік і, не кажучи більше ні слова, подав дитину…
Так оповідають про Тараса Шевченка ті, хто з ним зустрічався, хто знав його.
Дуже любив дітей Шевченко. Особливо розумів він і відчував душу знедоленої
дитини. Бо й сам зазначав чимало горя.
Йому довелося бути і пастушком, і на побігеньках в учителя-дяка, і козачком у
поміщицьких покоях. Рано залишився Тарас без матері, а потім і без батька.
Рано спізнав тяжку ситітську долю.
Перші дитячі роки, коли живі були і дідусь, і батько, і мати, були в Шевченка
найщасливішими з усього життя. Він виростав тоді у чуйності й домашньому теплі.
Про це можемо прочитати у поезії " І досі сниться: під горою…". Тут ви побачите і
щасливу матір, і сивенького дідуся, і біленьку хатку, і верби над водою…
І коли ми сьогодні читаємо Тараса Шевченка, ми ближче пізнаємо життєві істини. І
насамперед ту, що люди не можуть без краси, без поезії. Якби вони втратили відчуття
поетичного слова, інтерес до прекрасного, вони перестали б бути людьми.
