 
Василь Сухомлинський
Найгарніша Мама
 Випало Совеня із гнізда та й повзає лісом. Далеко забилось, не може
знайти рідного гнізда. Побачили птахи малого – некрасивого, з великою
голівкою, вухатого, банькатого, жовторотого. Побачили та й питають,
дивуючись:
— Хто ти такий, де ти взявся?
— Я Совеня, – відповідає мале. – Я випало з гнізда, не вмію ще літати і
вдень дуже погано бачу. Я шукаю маму.
— Хто ж твоя мама? – питає Соловей.
— Моя мама Сова, – гордо відповідає Совеня.
— Яка ж вона? — питає Дятел.
— Моя мама найгарніша.
— Розкажи, яка ж вона, – питає Дрізд.
— У неї голова, вуха й очі такі, як у мене, – відповідає з гордістю Совеня.
— Ха-ха-ха! – зареготали Соловей, Дятел і Дрізд. – Та ти ж потвора.
Виходить, і мати твоя така сама потвора.
— Неправда! – закричало Совеня. – Мама в мене найгарніша. Почула
його крик Сова, прилетіла потихеньку, взяла Совеня й повела до
рідного гнізда.
Совеня уважно подивилося на свою маму: вона була найгарнішою.
За Павлом Ходченком
Серце Матері
Одного разу сидів я на лавочці в парку. Недалеко мене на гілці сіла
синичка. Вона тримала в дзьобику хробачка. Десь роздобула собі на сніданок.
Раптом із землі почувся писк горобеняти. Я підійшов до нього. Воно, видно,
впало десь із гнізда. Горобеня було ще не опірене й вернутись до гнізда не
могло. Несподівано на синичку, що сиділа на гілці, напав горобець. Він хотів
відняти в неї хробачка. Синичка не хотіла дати. Між ними зчинилась бійка. І
тоді хробачок із дзьобика синички випав на землю. Бійка тривала ще довго.
Вкінці горобець утік у кущі. Синичка заспокоїлась. Вона розглянулась злетіла
на землю. У траві знайшла свого хробачка. Побачило це горобеня. Воно
роззявляло дзьобика й пищало. Горобеня хотіло їсти.
Синичка зупинилася. Горобеня тріпотіло крильцями в траві, хотіло до
синички. Синичка підскочила до горобеняти. Вона ткнула в роззявлений рот
горобеняти свого хробачка. Потім щось пропищала, спурхнула і зникла.
Я подумав: синичка зі старим горобцем билась, не хотіла віддати йому
свого хробачка, а маленькому горобеняті сама ткнула в дзьобик. Чому це так?
Подумайте, діти.
|
