Необхідно:

Порада виховникові: Беріть участь в кожній вправі, яку пропонуєте юнацтву, це налагодить ваші взаємостосунки, полегшить юнацтву їх участь, посіє довіру між вами.

Хід гутірки:

1. Гутірка

Гартуйсь! Сьогодні ми з вами будемо вести розмову про правду і неправду. А почнемо нашу гутірку з гри «Правда і неправда».
Зараз нам потрібні будуть троє добровольців, які першими спробують зіграти в  цю гру. Один з вас буде шукачем скарбів. Саме йому ми зав’яжемо очі, після чого він повинен буде знайти скарб.
Що ж то буде за скарб? А скарбом у нас буде кубик (або інший, любий предмет, який ви підготували для гри), який двоє інших гравців, домовившись між собою, покладуть на землю на відстані приблизно двох метрів від шукача скарбів.
Що ж повинні робити в цій грі ті двоє добровольців, котрі сховають скарб, спитаєте ви?  Вони будуть виконувати ролі правдивої мапи і неправдивої мапи. Правдива мапа завжди говоритиме правду і буде підказувати правильний шлях до скарбу, а неправдива мапа завжди брехатиме, а відповідно скеровуватиме по хибному шляху. Одначе наш шукач скарбів не буде знати, хто з них говорить правду, а хто неправду. Коли шукачеві скарбу зав’яжуть очі, гравці-мапи розмістять скарб і домовлять тихенько між собою, хто з них буде правдивою мапою, а хто – не правдивою. Коли вони домовляться, то повернуться до шукачів скарбів і почнуть гру, скеровуючи його до дій своїми підказками, куди йти. У всі трьох гравців дуже тяжке завдання, адже шукач скарбів повинен буде зрозуміти хто каже правду, а хто ні й віднайти скарб, керуючись підказками правдивої мапи. У правдивої мапи теж складне завдання, він повинен говорити правду, але як переконати, що ти говориш правду. Не менш тяжке завдання і в гравця неправдивої мапи. Як сказати неправду так, щоб  тобі повірили.  Тому ми не можемо передбачити, як швидко закінчиться гра. Якщо гравець знайде скарб, то він його піднімає і скидає пов’язку з  очей, а ми вітаємо його аплодисментами. (Потім дайте можливість програти в цю гру іншій трійці)
По закінченню проаналізуйте гру:

Подякуємо всім за чудову гру аплодисментами.
А тепер давайте сядемо до кола і просто поговоримо, відповівши на питання «Коли ми боїмося сказати правду?»
(Юнацтво буде називати різні причини – страх перед покаранням, коли мають бажання бути кращими і завоювати авторитет в однолітків, коли в такий спосіб можуть отримати те, що хочуть та інше)
Після того, як різні причини названі, попросіть юнацтво трохи подумати над власними вчинками, що для кожного з них стає тим тягарем, що не дає сказати правди: страх, що насварять або ж покарають,  бажання мати авторитет серед друзів,  або ще щось. Запропонуй юнацтву взяти різнокольорові фішки і покласти по одній до того Смайлика, який стає на заваді правді.
Щиро всім дякую, адже тепер ми зробили дуже важливий і відважний крок, визнали причини, що ніби то полегшують нам життя. Але чи це так?
А тепер ми для себе спробуємо визначити що для нас є правда, а що неправда через кольори. Зараз я кожному з вас роздам по два білих аркуші паперу. Ви вміщуєтеся як вам зручніше, кладете перед собою білий аркуш, заплющуєте очі і спробуєте уявити собі Правду (даєте дітям 3-4 хв для уявлення), а тепер вмочіть пальця у ту фарбу, в світлі якої вам уявилася Правда і спробуйте пальцями намалювати вашу уяву «Правди». Тепер знову вмістимося зручно, закриємо очі і уявимо «Неправду»,  (3-4 хв), вибираємо фарбу і малюємо на аркуші наше уявлення Неправди.
Давайте роздивимось всі малюнки і визначимо, які з них є для нас приємнішими і гарнішими.
В яких кольорах найчастіше ми бачимо правду?
В яких кольорах є для нас неправда?

Давайте спільно продовжимо речення: Правда - це….(варіанти: світло, добро, яскравість…) Неправда  - це ….

2. «Розповідь»
А тепер послухайте одну розповідь:

Неслухняний м'ячик
Усякі бувають м'ячики: хороші і погані. Тільки до великих дітей чомусь потрапляють завжди хороші, а до малих — неодмінно погані.
Був такий неслухняний м'ячик і в Людочки. М'ячик - як всі м'ячики, нічого особливого: один бік синій, другий — червоний.  Взяла Людочка м'ячик і почала з ним гратися в кімнаті. Спершу він добре стрибав, невисоко. І раптом як стрибне на підвіконня, а чашка з молоком — дзень! — і розбилась.
Людочка швиденько схопила ганчірку й заходилась витирати, та не встигла — до кімнати увійшла мама.
— Це що таке? Чому молоко на підлозі і чашка розбита? — спитала вона.
— Це не я, мамочко, це м'ячик розбив, відповіла Людочка.
— Де ж  він?
Він тебе злякався і втік під ліжко.
Який він неслухняний у тебе. Ну, я ж йому!
Мамусю, не треба його ставити в куток. Він ненавмисне... Мама заглянула під ліжко, дістала м'ячик і, не довго думаючи,
покотила його в куток.
— А ти, — сказала вона Людочці, — дивись, не підходь до нього...
Як жаліла Людочка бідного м'ячика! Він лежав у кутку сам і на-
певне гірко-гірко плакав...
Людочка не витримала і сказала:
— Мамусю, це ми разом розбили чашку...
— То чому ж ти одразу не сказала мені про це?   
Людочка, потупивши очі, промовила:
— Я думала, що йому все одно. Мама з докором похитала головою:
— Не можна свою провину звалювати наіншого. Треба завжди
казати правду. Ну, а за те, що ти сказала правду, на цей раз прощаю.
Ох і весело ж підстрибнув м'ячик! Потім ударився об підлогу і знову підстрибнув. І, скільки не стрибав, окрім рук Люди, він нікуди більше не потрапляв.

Запитання:
- Чому Людочка спочатку сказала неправду?
- Як ти вважаєш: Людочка була доброю дівчинкою чи ні?
- Чи правильно зробила Людочка, що визнала свою провину?

3. Розповідь